Читати книгу - "Лабіринт духів"

– Звісно, я тебе слухаю.

– Де моя сестра?

15

– Твою сестру тепер звати Мерседес, і вона в безпечному місці.

– Такому, як це?

– Ні.

– Я хочу її побачити.

– Скоро ви зустрінетеся. Але спершу розкажи мені про твого чоловіка, Іґнасіо Санчіса. Я ніяк не можу зрозуміти, чому Міґель Анхель Убач, який мав до своїх послуг найкращі адвокатські контори країни, призначив виконавцем заповіту молодика, нехай і талановитого, але майже без досвіду. Тобі не спадало на думку, чому він це зробив?

– Хіба це не очевидно?

– Ні.

– Іґнасіо був сином Убача від танцівнички кабаре з вулиці Паралело, до якої той учащав молодим. Її звали Долорес Рібас. Сеньйора не хотіла мати своїх дітей, щоб не псувати фігуру, а Убач тримав усе в таємниці. Він оплачував навчання Іґнасіо й пильнував, щоб той користався з усіх слушних нагод і став працювати в адвокатській конторі, з якої потім найняв його.

– Санчіс це знав? Знав, що Убач – його справжній батько?

– Певно, що так.

– І тому він одружився з тобою?

– Він одружився зі мною, щоб захистити мене. Він був моїм єдиним другом. Чесним і достойним чоловіком. Єдиним з усіх, кого я знала.

– То це був фіктивний шлюб?

– Це був найсправжніший шлюб з усіх, які я бачила за своє життя, але якщо ви маєте на увазі це – ні, Іґнасіо ніколи мене не торкався.

– Коли ви почали планувати відплату?

– Іґнасіо, завдяки своєму доступу до всіх документів Убача, зумів вийти на Вальса. Це він усе придумав. Розслідуючи історію мого справжнього батька, Віктора Маташа, ми дізналися про декотрих його товаришів по в’язниці: Давида Мартіна, Себастьяна Сальґадо, а також Морґадо, якого мій чоловік найняв шофером і охоронцем. Але ми вже про це говорили… Хіба ні?

– Не має значення. Отже, то була його ідея – використати привид Давида Мартіна, щоб посіяти страх у Вальсові?

– Ні, моя.

– Хто писав листи, які ви відправляли Вальсові?

– Я.

– Що сталося в листопаді 1956 року в будинку Товариства красних мистецтв у Мадриді?

– Листи не давали бажаного результату. План полягав у тому, щоб налякати Вальса й змусити його думати, ніби існує змова, якою диригує Давид Мартін, з метою помститися йому й викрити правду про його минуле.

– Навіщо вам це було потрібно?

– Щоб він зробив хибний крок і повернувся до Барселони на зустріч із Мартіном.

– Зрештою вам удалося цього досягнути.

– Так, але треба було натиснути сильніше.

– І для цього потрібен був замах на його життя в п’ятдесят шостому році?

– Зокрема й замах.

– Хто його вчинив?

– Морґадо. Він не мав убивати Вальса, лише налякати його й переконати, що він ніде не буде в безпеці, навіть у власному бункері, доки не вирушить до Барселони, щоб власноруч змусити Давида Мартіна змовкнути навіки.

– Але він ніколи не зміг би з ним зустрітися, тому що той уже був мертвий.

– Саме так.

– Що ще ви робили, щоб, як ти кажеш, натиснути на нього?

– Іґнасіо підкупив одного з Вальсових слуг, щоб під час балу-маскараду у «Віллі Мерседес» той лишив у його кабінеті книжку мого батька, «Аріадна і Багряний Князь». У книжці була записка та список із номерами підроблених свідоцтв, які ми на той час уже виявили. Більше нічого надсилати не довелося. Вальс не витерпів.

– Чому ви не повідомили поліцію або пресу?

– Не смішіть мене.

– Я хотів би повернутися до списку.

– Я вам уже все розповіла, що знала. Чому цей список такий важливий для вас?

– Мені йдеться про те, щоб дістатися до самої суті цієї справи. Щоб відновити справедливість. Щоб знайти справжнього творця цього кошмару, в якому ти і ще багато хто жили.

– Вальсового спільника?

– Атож. І тому я мушу наполягати.

– Що ви хочете знати?

– Я прошу тебе зробити зусилля і спробувати пригадати. У тому списку були тільки номери? Імен дітей не було?

– Ні. Тільки номери.

– Ти не пам’ятаєш скільки? Хоча б приблизно.

– Десятки чотири.

– Як ви їх дістали? Хто вас наштовхнув на думку, що були й інші випадки, коли за наказом Вальса дітей відбирали в батьків, яких потім убивали?

– Морґадо. Коли Валентин став працювати на нас, він розповів, що чув про цілі родини, які зникли. Багато його колишніх товаришів по в’язниці було вбито в Монтжуїку. Їхні дружини й діти щезли без сліду. Іґнасіо попросив у нього список імен і найняв адвоката Бріанса, щоб той, не афішуючи, дізнався у реєстрі, що сталося з цими людьми. Найлегше було дістати свідоцтва про смерть. Коли Бріанс побачив, що більшість їх було видано одного й того самого дня, він запідозрив, що тут щось негаразд, і перевірив свідоцтва про народження з тою самою датою.

– Але ж і розумник, цей адвокат Бріанс! Не кожному спало б таке на думку…

– Виявивши це, ми подумали: коли Вальс справді зробив те, що, як видавалося, він зробив, то таких випадків може бути набагато більше. Сотні. Може, й тисячі. В інших в’язницях. У невідомих нам родинах по всій країні.

– Ви розповіли комусь про ваші підозри?

– Ні.

– Ви бралися за розслідування інших випадків?

– Іґнасіо мав намір взятися за це. Але не встиг.

– Що сталося з оригіналом списку?

– Його забрав той чоловік, Ендайя.

– Існують копії?

Аріадна похитала головою.

– Хіба ти або твій чоловік не зробили хоча б одної? Для певності?

– Усі копії були в будинку. Ендайя знайшов їх і там же знищив. Він був упевнений, що так найкраще. Єдине, що він хотів знати, – це де ми заховали Вальса.

– Ти впевнена?

– Цілком. Я кілька разів казала вам це.

– Я знаю, знаю. І все ж чомусь не можу тобі повністю повірити. Ти мені брехала, Аріадно? Скажи мені правду.

– Я вам сказала правду. Не знаю тільки, чи ви мені також.

Позбавлений будь-якого виразу погляд Леандро зупинився на ній, немовби чоловік щойно її помітив. Він ледь усміхнувся й нахилився вперед.

– Не розумію, що ти маєш на увазі, Аріадно.

Вона відчула, як очі їй наповнилися слізьми. Слова злетіли з її губ, перш ніж вона усвідомила, що вимовляє їх.

– Мені здається, ви все добре розумієте. Ви були в тій машині, адже ж так? Того дня, коли приїхали, щоб арештувати мого батька й забрати мене з сестрою. Ви були Вальсовим спільником… Чорною рукою.

Леандро сумовито поглянув на неї.

– Я гадаю, ти мене з кимось переплутала, Аріадно.

– Чому? – ледь чутно прошепотіла вона.

Леандро підвівся й підійшов до неї.

– Ти дуже відважна людина, Аріадно. Дякую за