Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Поки Герман читав, те що я підготувала, по підприємству, я з дідусем чай пила і тортик колупала.

— Ізо, він завжди такий серйозний?

Герман відірвав очі від паперів і злегка посміхнувся. Я тільки злегка знизала плечима. Незабаром прийшов Стас із модною зачіскою. Я навіть замилувалася, гарний чортик.

— Красунчик, — сказала йому з усмішкою.

— Знаєш, мені теж сподобалося. Проект?

— Так.

Він підсів до Германа на диван, він вручив йому мою папку, а сам перебирав ті документи, що були у мене по підприємству.

— Ізабелло, ви добре опрацювали документи для проекту за такий короткий термін. Я не здивований, що підприємство стало банкрутом, у них були неправильні розрахунки щодо вартості кораблів.

— Довго вони так пропрацювали? — запитав Стас.

— Не знаю.

Відкрила сайт на планшеті.

— Хм, їм уже десять років. Але як вони змогли протриматися так довго з такими розрахунками.

— Логічніше запитати, як довго останній власник протримався, — сказав дідусь. — В останньому ресторані, в якому я працював, після зміни власника від батька до сина, ресторан протримався рік і збанкрутував. Ресторан був шикарний, усі вершки суспільства в нього заходили. А варто було старому господареві піти в інший світ, хлопчина не впорався і банально прогорів.

— До скількох нам завтра? — запитав Стас.

— До десятої. У тебе пристойний одяг є?

— Ображаєш.

— Я маю на увазі костюм, а не те, у чому ти приїхав.

Стас усміхнувся.

— Не приживай, усе є.

— О дев'ятій зайду за вами. Відпочивайте.

Залишила їм для ознайомлення папери, пішла додому.

Вранці дісталися добре, навіть у заторах стояти не довелося. Стас був у сірому костюмі й тонкому вовняному гольфі під піджаком. Герман у класичному чорному костюмі з білою сорочкою і краваткою під колір очей. Я в простій класичній темно синій сукні з довгим рукавом. Нас зустріли і провели до кабінету короля. Одразу відзначила ще одного незнайомого мені чоловіка. Олександр подивився на нас і затримав свій погляд на Стасі.

— Доброго ранку. Ізабелло, давай свій проект, я ознайомлюся з ним уже остаточно. Сідайте.

Щоб прочитати мій проект з розвитку підприємства у Його Величності знадобилося близько півгодини. Потім він ставив запитання Стасу і Герману, хотів упевнитися, що хлопці зможуть впоратися і не стануть черговими банкротами. Стас у мене сміливий, відразу вказав на те, які помилки зміг помітити, що скоріше за все призвело до банкротства минулого разу. Почувши про неправильні розрахунки за вартістю кораблів і те, що Стас встиг накидати за ними правильної вартості (і коли тільки встиг? Хоча за їхніми з Германом обличчями видно, що пів ночі працювали) Олександр одразу перегорнув у кінець папки і став детальніше вивчати цифри.

— Це реальна вартість кораблів?

Стас подивився куди Його Величність вказує.

— Так, за цих цифр підприємство виходить у нульову прибутковість.

— Жук, угробити справу заради того, щоб покрасуватися і нібито завоювати мою прихильність. Уб'ю гада!

Не представлений мені чоловік сіпнувся і скоса подивився на короля.

— Так, а це вже з прибутковістю для підприємства. Звідки взято такий відсоток?

— Це стандартний відсоток, — сказав Герман, — тепер вартість кораблів на одному рівні з іншими компаніями в галактиці.

— Щось Максу не дуже допомогли його занижені ціни.

— У нього грошей на закупівлю ресурсів не вистачало, — сказала я неголосно. — Довго він керував?

— Рік, — сказав чоловік, — у нього великі борги за кредитами.

Тепер я напружилася. Я не знала про борги, і як купувати підприємство із зовнішнім боргом.

— Так за борг поки забудьте, скільки вам знадобитися часу, щоб підприємство окупилося, ви віддали кредит і вийшли в плюс.

— Якщо відштовхуватися від тієї суми, що була вказана, то місяці два-три, — сказав Герман, Стас кивнув.

— Це не реально! — емоційно сказав чоловік, цікаво хто він. — Макс стільки працював і пішов у мінус, а він був хорошим фахівцем.

— Судячи з його результатів, чайником він був, — трохи різко сказав Стас, — до того ж порцеляновим. Не знаю над чим він працював, але явно, що дуже погано.

— Так панове не сваріться. Ігнат, я знаю, як працює компанія Норіх і впевнений, що вони піднімуть і військове підприємство.

— Норіх? — чоловік одразу пожвавився — Я чув тільки про Ранхела Норіха, — чоловік облизався трохи нервово — так це правда, що його головний офіс тепер на Афоні.

— І частина потужностей, — сказала я.

— Так, хто керуватиме військовим підприємством?

— Герман генеральним директором, Стас менеджер з продажу, ну і рекламні кампанії на ньому.