Читати книгу - "Драматичні твори"

Коли до «Товариства» приєднався М. К. Садовський у 1898 р., роль Опанаса була передана йому, а П. К. Саксаганський грав писаря Омеляна Григоровича.

Обидва виконавці створили яскраві образи позитивного героя тих часів — протестанта проти сваволі й насильства, борця за правду.

Достовірним, гранично переконливим був І. К. Карпенко-Карий у ролі старшини Михайла Михайловича, иаділитіш його олімпійським спокоєм людини, впевненої в безкарності своїх злочинів. «Він грав його настільки реально і правдиво, що тип старшини Михайла Михайловича викликав обурення не тільки серед публіки, яка дивилась спектакль, а й у мене,— писала С. В. Тобілевич,— хоч я вже звикла бачити майстерну гру і вже не забувала, що переді мною діє на сцені актор, та ще й в особі такої знайомої мені, близької людини» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 320).

На початку XX століття п’єса «Бурлака» була у репертуарі багатьох українських труп. У 1902 р. вона з’явилась і на сцсні Руського народного театру. Цю виставу вдосконалив М. К. Садовський, який очолював театр у 1905—1906 рр. Виділялась вистава цієї п’єси і в Київському театрі М. Садовського протягом періоду його існування (1907—1920 рр.).

Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 1, с. 3—103.

1 В и с к а.— Назва населеного пункту. В Кіровоградській області є місто Мала Виска (центр Маловисківського району) і село Велика Виска (того ж району).

2 Басарабі я.— Йдеться про Бессарабію — частину сучасної території СРСР між річками Дністром, Прутом і пониззям Дунаю. Входить до

складу Молдавської РСР, а Хотинський район — до Чернівецької області, Ьілгород-Дністровський та Ізмаїльський — до Одеської області УРСР.

.Уставні грамоти — акти, якими визначалися відносини між селянамн і поміщиками після селянської реформи 1861 р. в Росії. Вони фіксували розмір повинностей, порядок виконання їх і кількість землі, що виділялася в користування селянам. Складання уставних грамот доручалося власникам маєтків, а перевірка і впровадження їх у дію — мировим посередникам. Впровадження уставних грамот, які закріплювали грабіжницький характер селянської реформи, викликало масові селянські заворушення. На Україні в 60-х роках XIX ст. серед великої кількості селянських виступів понад 650 було безпосередньо пов’язано з впровадженням устав* инх грамот.

л І ось — Іосія — ім’я іудейського царя, який вступив на престол у восьмирічному віці і царював з 640 р. н. е. тридцять один рік. За його правління відроджувалось іудейське царство.

5 «Собрание отборных песен» — один із лубочних пісенників, які широко видавались у Росії в другій половині XIX — на початку XX ст.

(> Добра горілка, краща від меду...— рядок із української народної пісні «Ой, куме, куме, добра горілка».

7 Оіі наступила та чорная хмар а...— цитується варіант української народної пісні «Ой наступила та чорна хмара».

н Надобраніч, подружи но...— наводиться варіант української народної пісні «Надобраніч, подружичко».

■' І пили донське...— Йдеться про марку вина в дореволюційній Росії.

10 И род—Ірод — загальне прозивне ім’я для дуже жорстоких людей, -трапів. Походить від імені царя Іудеї Ірода І Великого (бл. 73—4 до п. є.) Згідно з християнською міфологією, Ірод при звістці про народження Ісуса Христа (гаданого царя іудейського) наказав винищити в країні всіх немовлят. Насправді ж Ірод І помер за чотири роки до вигаданої дані народження Ісуса. Його синові, Іродові Антіпі, євангельська легенда приписує страту Івана Хрестителя і знущання над Ісусом.

11 Зеленая ліщинонько, чом не гориш, та все куриш-с я... цін ується варіант української народної пісні «Зеленая ліщинонько».

12 Оіі глибокий колодязю, золотії ключі...— варіант української народної пісні «Ой глибокий колодязю».

'■* Іуда — за біблейською легендою, один з дванадцяти міфічних апостолів - учнів Ісуса Христа; видав свого вчителя за тридцять срібників вороіам. Ім’я Іуди Іскаріота стало уособленням продажності.

РОЗУМНИЙ І ДУРЕНЬ

Комедія в 5 Оінк

Вперше* надруковано у вид.: Збірник драматичних творів Івана Кар-пепка-Карого. Херсон, 1886, с. 40—82.

Вперше виставлено трупою М. Л. Кропивиицького 9 січня 1886 р. в Одесі.

С. В. Тобілевич залишила свідчення про умови; в яких виник задум комедії. Було це в Новочеркаську, під час заслання.

«У розмовах зі мною,— пише С В. Тобілевич,— Іван Карпович намічав уже сюжет іншої п’єси з селянського життя, яку він теж хотів обов’язково паписати для села.

Ще однією страшною язвою па селі був, на його думку, ріст глитайства, потяг заможних селян до ще більшого збагачення. Тип Йосипа Степановича Бичка у Кропивиицького («Глитай, або ж Павук».—Р.П.) Іван Карпович вважав тільки одним з багатьох типів глитаїв, які п’явками сиділи на селянстві, висмоктуючи з нього кров.

. — Я пам’ятаю чудесний прототип таксго ненажери комерсанта, в якого

смак до наживи все збільшувався й штовхав його на різні злочини,— сказав якось Іван Карпович.— У нас в Кардашеві (село, в якому на протязі довгого часу довелося жити Тобілевичам) була одна сім’я. Батько, колишній чумак, нажив чималу копійчину, мав хороше Господарство і жив, так би мовити, у повному достатку. Мав двох синів. Один з них, старший, почував у собі жадобу до грошей. Все йому було мало. От він вдарився до комерції — його на селі звали «розумним» в протилежність до його молодшого брата, який готовий був задовольнятися малим, аби жити чесно й нікого не кривдити. Така байдужість до збагачення спричинилась до того, що всі рідні, а за ними й інші селяни почали звати його «дурнем».

Оті назви: розумний та дуреиь — звернули па себе пильну увагу Івана Карповича. Він добре запам’ятав обох братів і вважав, що постаті їхні дуже характерні й цікаві, і їх варто змалювати письменникові на сторінках книги.

Розумний був типом глитая, який пішов далі, ніж Бичок. [...] Він не тільки обдирає на свою користь усіх, кого може, а й обмірковує комерційного порядку махінації, щоб заробити відразу велику суму грошей. Звичайно, що він не нехтує дешевим робітником. Але межі його хижацьких заходів вже далеко ширші, ніж вони були у