Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

Більшість вимагало якраз цього боя, що півтори години сидітиме в більярдній, всі хотіли, щоб саме він відніс їхні валізи у вестибюль, до автобуса авіакомпанії, до таксі або на вокзал. Невдоволені всім добродії, які знічев'я тинялися по цілому світі й тепер чекали у вестибюлі на рахунки, розмовляючи про те, коли відлітають і прилітають літаки, хотіли, щоб Гуго подавав їм кригу до віскі й запалював сигарети, що звисали неприкурені в них з губів,— перевіряли, чи він добре вимуштруваний; вони тільки Гуго, а не комусь іншому, хотіли подякувати млявим помахом руки, тільки в присутності Гуго їхні обличчя здригалися від потаємної судоми, на тих обличчях проступало нетерпіння, добродії не могли вже дочекатися, коли зможуть перенести свій поганий настрій в інші, далекі частини світу, вони були готові вирушити в дорогу, Щоб десь в іранському чи у верхньобаварському готелі вивчати перед дзеркалом, наскільки задубіла їхня шкіра. Жінки верескливими голосами вимагали принести їм забуті речі: «Гуго, принеси перстень», «Гуго, принеси рукавички», «Гуго принеси помаду», і всі чекали, що Гуго кинеться до ліфта, нечутно підійметься нагору й почне шукати в номері дев'ятнадцятому, у тридцять другому, в сорок шостому перстень, рукавички й губну помаду. Та ще стара Муш з'явилася зі своїм дзявкалом, яке саме нахлебталося молока, нажерлося меду й знехтувало яєшню, і Гуго мав його вивести гуляти, щоб воно десь біля ятки, біля машини на стоянці чи біля трамвая на зупинці задовольнило свою собачу потребу й відсвіжило свій притуплений нюх,— звичайно ж, тільки Гуго міг зрозуміти собачу душу. І стара Блезік, яка щороку приїздила сюди на місяць, щоб побачитися з дітьми та з дедалі більшою громадою онуків, тільки-но зайшовши до готелю, відразу спитала про Гуго:

— Він і досі працює у вас, той хлопчик, схожий на церковного служку, такий худенький і блідий, рудуватий, з такими завжди поважними очима?

Гуго повинен був під час сніданку, поки стара їла мед, пила молоко й не нехтувала яєшню, читати їй місцеву газету. Вона щоразу зводила догори очі, коли чула знайомі їй з дитинства назви вулиць: «Нещасний випадок на Еренфельдгюртелі», «Грабунок на Фрізенштрасе».

— Коли я каталася там на роликах, у мене були отакі завдовжки коси, аж доти, синку.

Стара була тендітна, але витривала — чи не задля Гуго вона перелетіла через величезний океан?

— Що? — спитала вона розчаровано,— Гуго звільниться аж об одинадцятій?

Водій автобуса стояв біля входу в готель і махав рукою, підганяючи тих, кого мав везти в аеропорт, а в касі ще тільки підраховували вартість непростих сніданків; у вестибюлі сидів чоловік, що замовляв яєшню з половини яйця і тепер обурено повертав рахунок, де йому порахували ціле яйце, ще дужче обурила його пропозиція адміністратора зовсім викреслити з рахунку яєшню, він вимагає новий рахунок, де була б записана яєшня з половини яйця.

— Я наполягаю на цьому.

Мабуть, він їздив по світі тільки для того, щоб потім можна було показувати рахунки, в які була б записана яєшня з половини яйця.

— Так,— сказав портьє,— перша вулиця ліворуч, друга праворуч, тоді знов третя ліворуч, а там ви вже побачите, шановна пані, табличку з написом: «До давньоримських дитячих гробниць».

Нарешті водієві автобуса пощастило зібрати своїх пасажирів, нарешті всім учителькам показано дорогу до давньоримських дитячих гробниць і всіх ситих дзявкал виведено для задоволення їхніх собачих потреб. Але добродій в одинадцятому номері й досі ще спав, спав уже шістнадцять годин, вивісивши на дверях картку: «Прошу не турбувати». Біда, що могла статися в одинадцятому номері або в більярдній, звичний обряд, що відбувався якраз під час ідіотського гармидеру, пов'язаного з від'їздом гостей: знімаєш з дошки ключа, відчуваєш дотик сухої руки, кидаєш погляд на бліде обличчя, на червоний шрам на переніссі, чуєш запитання Гуго: «Як завжди?», киваєш головою — більярд від пів на десяту до одинадцятої. Але поки що внутрішня служба інформації готелю не змогла виявити нічого тривожного чи аморального: Фемель справді від пів на десяту до одинадцятої грав у більярд, грав сам, пригублюючи свій коньяк і запиваючи його водою, курив, слухав розповідь Гуго про його дитинство, сам розповідав Гуго про своє дитинство, навіть не обурювався, коли якась покоївка, ідучи до вантажного ліфта, зупинялась біля відчинених дверей і дивилася на нього, тільки всміхався, не припиняючи гри. Ні, ні, він цілком безпечний.

Йохен, накульгуючи, вийшов з ліфта. Він тримав перед собою листа й похитував головою. Йохен жив на піддашші, під самим голубником, біля своїх крилатих друзів, що приносили йому звістки з Парижа й Рима, Варшави й Копенгагена. Ліврея в Йохена була незвичайна — щось середнє між мундиром кронпринца й унтер-офіцера. Важко було визначити, яке становище він посідав у готелі: щось від правої руки щось від «сірого кардинала», повірник усіх і кожного, що геть про все знав, не портьє й не офіціант, не адміністратор і не служник, він, проте, вмів геть усе, навіть розумівся на куховарстві, йому належав крилатий вислів, який завжди наводили, коли виникали сумніви щодо морального обличчя якогось гостя: «Яка б нам була користь із того, що ми вміємо дотримувати таємниці, якби всі були високоморальні? Навіщо нам уміти дотримувати таємниці, коли вже нема чого дотримувати?» А ще Йохен був ніби сповідником, ніби особистим секретарем, а ще ніби звідником; глузливо посміхаючись, він розпечатав покорченими від ревматизму пальцями листа.

— Ти міг би заощадити десять марок, я б тобі розповів