Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

У тисячу разів більше, ніж цей нікчемний дурисвіт, та ще й безкоштовно. «Довідкове бюро „Аргус“. До цього додаємо замовлену вами довідку про доктора Роберта Фемеля, архітектора, що мешкає на Модестгасе, 8. Доктору Фемелеві сорок два роки, він удівець, має двоє дітей. Син: двадцять два роки, архітектор, живе окремо. Дочка: дев'ятнадцять років, учениця. Доктор Ф. досить заможний. По матері родич Кільбів. Нічого поганого про нього не вдалось дізнатися».— Йохен захихотів.— «Нічого поганого не вдалось дізнатися»! Наче про молодого Фемеля коли-небудь можна було дізнатися щось погане, наче він узагалі робив щось погане. Це один із небагатьох людей, за яких я будь-коли поклав би руку у вогонь, чуєш, цю стару, продажну, покорчену від ревматизму руку. З ним ти можеш спокійно лишити хлопця самого, він не з тих, а якби навіть був із тих, то чого б йому не дозволити того, що дозволяють збоченим міністрам? Але він не з тих, він уже в двадцять років мав дитину від дочки одного нашого колеги. Може, пам'ятаєш його, він рік працював тут у нас, його прізвище було Шрелла. Не пам'ятаєш? Мабуть, тебе ще тут не було. Скажу тобі тільки одне: хай собі молодий Фемель спокійно грає в більярд. Гарна родина. Справді гарна. Порода. Я знав ще його бабу, діда, матір і дядьків, вони вже п'ятдесят років тому грали тут у більярд. Кільби — ти, мабуть, не знаєш цього — вже триста років живуть на Модестгасе, вірніше, жили. Бо з них нікого не лишилося. Його мати здуріла, в неї загинуло двоє братів і померло троє дітей. Вона цього не змогла витримати. Гарна була жінка. Є такі тихі, знаєш, ото вона була з них. Не з'їдала ані на крихту більше, ніж розподіляли на картки. Ні зернини, і дітям не давала. Божевільна. Роздавала все, що отримувала додатково, а отримувала вона багато: в них були ще хутори, та й абат монастиря Святого Антонія в долині Кіси посилав їй діжечки масла, глечики меду й хліб, але вона й сама не їла нічого з того і дітям не давала, їм доводилося їсти хліб із тирси, намащений підфарбованим повидлом, бо мати все роздавала, навіть золоті монети, я сам бачив шістнадцятого чи сімнадцятого року, як вона виходила з дому з хлібом і з глечиком меду в руках. Мед тисяча дев'ятсот сімнадцятого року! Ти можеш собі таке уявити? Та де там, ви не пам'ятаєте тих часів, не можете собі уявити, що це означає: мед тисяча дев'ятсот сімнадцятого і взимку сорок першого — сорок другого років. А як вона бігла на товарну станцію й вимагала, щоб її вивезли разом з євреями! Божевільна. Її запроторили в лікарню для психічнохворих, але я не вірю, що вона справді божевільна. Таких жінок можна побачити тільки в музеї на старовинних картинах. Задля її сина я дам себе четвертувати, і якщо його не будуть якнайввічливіше обслуговувати, я зчиню в цій халабуді бучу, і хай хоч і ціла сотня старих мавп питає про хлопця, коли він хоче тримати його біля себе, то й триматиме. Довідкове бюро «Аргус»! Платити цим ідіотам десять марок! Ти ще, може, скажеш, що не знаєш його батька, старого Фемеля, га? Вітаю тебе, ти його знаєш, і тобі ніколи й на думку не спадало, що він може бути батьком того чоловіка, що грає нагорі в більярд. Ну, та й не диво, старого Фемеля кожна дитина знає. Він приїхав сюди в перелицьованому костюмі свого дядька з кількома золотими в кишені — і вже тоді грав у більярд тут, у готелі «Принц Генріх», коли ти ще не знав, що таке готель. Які з вас портьє! Дай йому спокій. Він не зробить ніякої дурниці, не заподіє шкоди, хіба що тихо збожеволіє. Він був найкращим гравцем у бейсбол і найкращим бігуном на сто метрів за всю історію нашого міста. Вдачу мав уперту й тверду, коли треба було, завжди домагався свого, як щось задумував. І не міг стерпіти несправедливості, а як хтось не може стерпіти несправедливості, то швидко вплутається в політику. От він і вплутався в неї вже в дев'ятнадцять років. Вони б його вколошкали або посадили на двадцять років до в'язниці, якби він не втік. Так, чого ти вилупив на мене очі, він утік і три або й чотири роки сидів за кордоном,— не знаю добре, що саме там було, так і не довідався, знаю тільки, що до того був причетний старий Шрелла, а також його дочка, з якою він потім мав дитину, а коли він вернувся, його вже не зачепили, він став солдатом саперних військ, як тепер бачу його в мундирі з чорними кантами, він у ньому приїздив у відпустку. Чого ти дивишся на мене так, наче ніколи не бачив? Чи він був комуністом? Не знаю, але якби й був, то що? Кожна порядна людина колись була комуністом. Ну, біжи снідати. З цими старими сороками я сам упораюсь.

Біда чи порок, а щось висіло в повітрі, але Йохен завжди був надто простодушний і ніколи не відчував самогубства й не вірив у нього, навіть як стривожені гості вгадували за замкненими дверима не тишу сну, а тишу смерті. Він удавав із себе продажного й бувалого, а все-таки вірив у людей.

— Ну, як знаєш,— сказав портьє,— я йду снідати. Тільки нікого не пускай до нього, він надає цьому значення. Ось на.

І він поклав на стойку перед Йохеном червону картку «Турбувати тільки тоді, як я буду потрібен своїй матері, батькові, дочці, синові або панові Шреллі,— більше ні з ким я не розмовлятиму».

«Шреллі? — злякано подумав Йохен.— Хіба він ще живий? Вони ж тоді вбили його... Чи в нього був син?»

Цей запах забив собою всі інші, що їх залишили тут курці за останні два тижні. Його можна було нести перед собою, як прапор: ось іду я, велика цяця, переможець, перед яким ніхто не встоїть, метр вісімдесят дев'ять, сивий, сорок з гаком років, костюм із тканини урядової якості,— комерсанти, промисловці й митці так не одягаються. Йохен нюхом відчував, що