Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 171 172 173 ... 179
Перейти на сторінку:
мерехтіння зірок заснули.

Перед світанком слуга розбудив графа і графиню. Наближалася подія, заради якої вони приїхали на плато, — схід сонця.

— Панове, скоро зійде сонце. У нас існує повір’я: якщо хтось при сході сонця побачить зелений промінь, буде щасливий і удачливий цілий рік. Отож, не проґавте!

Вони підійшли до краю плато, слуга загасив факел. Запанувала непроглядна темрява, і лише тиша дзвеніла у вухах. Ще не видно ні горизонту, ні місця, де має з’явитися світило. І раптом чітко значилася світла лінія, що розділяла небо і море! І вже уявляєш, де через кілька миттєвостей зародиться перша крапка сьогоднішнього дня. Біла лінія горизонту почала розширюватися і перетворилася на широку пурпурну смугу. А сонця все ще немає, але воно вже запалило білим вогнем велику хмару вдалині, малюючи величезний корабель, що плине над морем. Маленька світла крапка виринула з нічної імли, червоніючи із кожною секундою. І ось з’явилося ВОНО! Спочатку в червоній оболонці, як у коконі, потім ця оболонка почала опускатися, змінюючись жовтою. Але червона не потонула в морі відразу, а як блюдце підтримувала яскравий диск. Море дуже неохоче відпускало яскраву кулю, проте вона стрімко збільшувалася. Настав вирішальний момент — відрив палаючої краплі від морської поверхні. Немов невидимі ножиці зробили надріз, і витягнута донизу крапля ідеальною кулею злетіла в небо, а червоне блюдечко пішло в глибини моря, щоб завтра знову допомогти сонцю.

Потоцькі озирнулися й засміялися: весь неосяжний простір заповнило світло!

— Здрастуй, ранку! — закричав Станіслав. — Здрастуй, новий дню!

— Ой, а я не побачила зелений промінь…

— Ти побачила значно більше, дорога, а зелений промінь — це легенда, в яку треба вірити.

— Цей ранок я запам’ятаю на все життя.


Надвечір Потоцькі доїхали до Бахчисарая.

— Софі, ти ж бувала в Бахчисараї?

— Так, у 1787 році, коли Катерина II і Йосиф II здійснювали свій вояж.

— А знаєш, прізвище Потоцьких і тут залишило свій слід.

— О Боже! Навіть і припустити не могла. Яким же чином? Ні, дозволь я спробую вгадати. Ви вели торгівлю з кримським ханом, так?

— Ні, не вгадала.

— Тоді… Можливо, хтось із з Потоцьких тут відпочивав, полював разом із правителем Криму і врятував його від загибелі?

— Знову не вгадала. Ще спробуєш?

— Ні, Стасе, розповідай. Я згораю від нетерпіння.

— Це дуже гарна і сумна легенда, її розповідала мені моя мати. Навіть не легенда, а родинний переказ. Юна Марія Потоцька була викрадена з її палацу татарами. Тоді вони частенько робили набіги на Україну. Марія була не тільки дуже гарна, освічена, чудово малювала, й багата! Для такої дівчини потрапити до неволі — гірше за смерть.

— Можеш мені не розповідати, Стасе, я довго прожила у Стамбулі і все це бачила. Більш того, сама трохи не потрапила до гарему.

— У Бахчисараї тоді правив Керим-Гірей. Це був незвичайний красень: тонкі східні риси обличчя, блакитні очі, які випромінювали впевненість. Безстрашний воїн, відмінний полководець, Керим-Гірей захоплювався наукою і мистецтвом, мав пізнання в астрономії, фізиці та фортифікації, любив бесіди на філософські теми. Побачивши вперше Марію, він був зачарований її вродою і відразу закохався. У його владі було негайно оволодіти нею, але вперше в житті він бажав взаємного почуття. Навіть оточення Керим-Гірея помітило, що серце хана вразило кохання. Але вони були б здивовані ще більше, дізнавшись, що це кохання до християнки — нечестивої гяурки. Відчула охолодження свого повелителя до себе й улюблена на той момент дружина хана Зарема, але і вона не здогадувалася про справжню причину. Минув рік або два. Діляра-Бікеч (так називали Марію в гаремі) ще більше розцвіла. І ось, нарешті, терпіння Керим-Гірея було винагороджене: одного разу при появі хана Марія усміхнулася — зумів він розтопити лід в її серці. І стала Діляра-Бікеч улюбленою дружиною Керим-Гірея. Але недовго тривало їхнє щастя. Зарема, яка не зуміла визнати першість Марії, підсипала отруту до кави щасливої суперниці, а Марія поділилася напоєм зі своєю служницею, й обидві дівчини померли. Помста Керим-Гірея була жорстокою — Зарему скинули з високої скелі у прірву. Для Діляри-Бікеч безутішний закоханий хан наказав побудувати мавзолей, а біля гробниці спорудити Фонтан сліз — вода, як сльози, краплями і тонкими струмками стікає по кам’яних виступах униз. Камінь, що плаче, розповідає, якими бувають чоловічі сльози.

Софія замислилася.

— У майбутньому не один поет розповість цю історію у своїх віршах, і я спробую їм у цьому допомогти.

Минувши вузькі вулички стародавнього Бахчисарая, Потоцькі під’їхали до розкішного палацу, що різко відрізнявся від решти споруд міста своєю доглянутістю і гаданою крихкістю будівель.

Огляд палацу вирішили залишити на наступний день (давала про себе знати втома від майже безсонної ночі і дороги).

Уранці після кавової церемонії Потоцьких запросили оглянути палац. Софія насамперед захотіла побачити Фонтан сліз і мавзолей Діляри-Бікеч. Провідник був дещо здивований, але не відмовляв. Із двох фонтанів, що були у Фонтанному дворику, Софія безпомилково впізнала Фонтан сліз: із мармурової квітки лотоса вода крапля за краплею падає у верхню чашу, з неї — у дві менші, і так повторюється тричі.

— Тепер, коли я знаю ваш сімейний переказ, цей фонтан сприймається зовсім інакше: тут хочеться думати про вічність буття і короткочасність людського життя, а музика водяних сліз дозволяє вірити, що кохання — це велике і чисте почуття.

Старий татарин провів Софію та Станіслава вглиб саду, де на краю садових терас стояла восьмигранна будівля з куполом угорі.

— Це і є мавзолей (дюрбе) Діляри-Бікеч. І Фонтан сліз раніше стояв саме тут.

— Нам дуже хотілося б почути переказ про Діляру, — попросив граф.

Розповідь провідника мало чим відрізнялася від оповідання Станіслава.

— І все-таки, яке справжнє ім’я Діляри? — запитала Софія після того, як татарин замовк.

— Марія Потоцька, але навряд чи це ім’я вам про що-небудь скаже.

Софія та Станіслав перезирнулися й одночасно всміхнулися — вони вирішили не відкривати своєї

1 ... 171 172 173 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"