Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

Настала п’ятниця, що передвіщала чимало фатальних подій. Чи не стане вона повторенням горезвісної «чорної п’ятниці»? Ковпервуд прийшов у контору фірми Вінгейт, коли місто щойно прокидалося. Він заздалегідь, до дріб­ниць, розробив план дій, відчуваючи себе зовсім інакше, ніж під час паніки два роки тому. Учора, попри несподіваність подій, він заробив сто п’ятдесят тисяч доларів і сьогодні сподівався виручити не менше, а то й більше. Неможливо наперед визначити, скільки вдасться ще заробити, думав Ковпервуд, важливо, щоб усі члени його маленького об’єднання працювали чітко й беззаперечно його слухали. Багато хто дізнався про своє розорення ще зранку, коли оголосили про банкрутство фірми «Фіск і Хетч», яка віддано співпрацювала з Куком ще під час Громадянської війни.

У перші п’ятнадцять хвилин після відкриття банку у «Фіск і Хетч» затребували до півтора мільйона вкладів, і вони були змушені тут же припинити платежі. Із чуток, провина за банкрутство цієї компанії була на правлінні Центральної Тихоокеанської залізниці, яку очолював Колліс Хантінгтон, і лінії Чезапік Огайо. Наполегливий натиск вкладників довго витримувало Акціонерне кредитне товариство. Повідомлення про нові банкрутства в Нью-Йорку безперервно збільшували паніку, яка сприяла Ковпервуду — він продавав усе за ще порівняно завищеними цінами й купував уже за значно нижчими. До обіду він з’ясував, що в нього додалося сто тисяч доларів. До третьої години ця сума зросла втричі. Кінець дня (від трьох до семи годин) він витратив на підрахунки та приведення у порядок справ, а від семи до першої ночі (не встигнувши навіть пообідати) займався збиранням відомостей і підготовкою до завтрашнього дня. У суботу Ковпервуд діяв не менш енергійно, у неділю знову підраховував, а в понеділок зрання вже був на біржі. Опівдні остаточно з’ясувалося, що він (навіть якщо відняти певні збитки й непевні суми) став… мільйонером! Тепер перед ним відкривалося блискуче майбутнє.

Ковпервуд, який сидів у кінці дня за своїм письмовим столом і дивився у вікно на Третю вулицю, якою все ще снували біржовики, розсильні та схвильовані вкладники, вирішив, що настав час полишити Філадельфію. Маклерська справа ні тут, ні в будь-якому іншому місті більше його не цікавила. Ця паніка та спогади про катастрофу, що сталася два роки тому, вилікували Ковпервуда як від прагнення до біржової гри, так і від любові до Філадельфії. Після довгих щасливих років він певний час був дуже нещасним у цьому місті, а тавро в’язня назавжди закривало йому тут доступ до тих кіл, до яких він прагнув потрапити. Тепер, коли його репутацію підприємця відновлено, коли його помилували за злочин, якого він не скоював (Ковпервуд сподівався, що всі в це вірять), йому не залишалося нічого іншого, як ви­їхати із Філадельфії та шукати щось інше.

«Якщо все обійдеться, — говорив він собі, — потрібно поставити крапку. Я поїду на Захід і розпочну зовсім іншу справу».

Він уже думав про кінну залізницю, про спекуляції із земельними ділянками, про великі промислові підприємства і навіть про розробку копалень, — звісно, законно.

«Я отримав добрий урок, — подумав він, встаючи і збираючись іти. — Я, як і раніше, багатий, а часу трохи втрачено. Одного разу мене піймали в капкан, та більше цього не станеться».

Він вів переговори з Вінгейтом про продовження спів­праці на колишніх засадах, бо мав щирий намір віддатися цьому з усією притаманною йому енергією. Але раз по раз ловив себе на думці:

«Я мільйонер, я вільна людина. Мені тридцять шість, і переді мною ще довге життя».

Із цією думкою він пішов до Ейлін, щоб разом помріяти про майбутнє.

Усього три місяці по тому поїзд, що мчав по горах Пенсильванії й рівнинах Огайо, Індіани, віз на Захід мільйонера, який, попри свою молодість, багатство та чудове здоров’я, серйозно й дещо скептично думав про те, що його очікує. Після довгих роздумів він дійшов висновку, що на Заході є безліч різноманітних можливостей. Він уважно вивчав зведення нью-йоркської розрахункової палати, а також баланси банків. Стежив за тим, куди переміщується золото, і переконався, нарешті, що багато його пливе в Чикаго. Ковпервуд був неабияким знавцем фінансів і розумів, що означає напрямок золотого потоку. Там, куди він пливе, процвітає ділове життя, там усе кипить, усе перебуває у стані безперервного росту. Тепер він хотів на власні очі переконатись, чого можна очікувати від Заходу.

Два роки по тому, як у Дулуті метеором зблиснув молодий фінансист, діловий світ Чикаго став свідком перших кроків оптової зернової контори «Френк Ковпервуд і Ко», яка зайнялася збутом колосальних запасів пшениці, вирощеної Заходом.

Місіс Ковпервуд, як і раніше, мешкала у Філадельфії. Не піднімаючи зайвого галасу і, мабуть, за власним бажанням, вона дала чоловікові згоду на розлучення. Час милосердно обійшовся з нею. Її матеріальне становище, яке донедавна було жалюгідним, змінилося. Вона знову мешкала в Західному кварталі, по сусідству з однією зі своїх сестер, — у зручному і красивому особняку, типовому для буржуазії середнього рівня. Вона знову стала дуже набожною. Її діти, Френк і Ліліан, навчалися у приватній школі, а надвечір поверталися додому до матері. Більшість господарських обов’язків виконував старий негр Сімс. Щонеділі її зазвичай відвідували батьки Ковпервуда; матеріальна скрута і для них залишилася позаду, але вони обоє виглядали якимись сумирними і стомленими, вітер більше не надимав вітрила їх колись такого щасливого сімейного корабля. Ковпервуд-старший мав достатньо грошей, щоб не працювати дрібним службовцем, в нього не було більше бажання виходити на люди. Він став млявим і збайдужілим до всього. Згадуючи пошану та пожвавлення, яке панувало навколо нього в попередні роки, він відчував себе так, немов став зовсім іншою людиною. Зникли бажання, зникла сміливість, залишалося очікувати лише смерті.

Іноді до своєї колишньої невістки заходила й Анна-Аделаїда Ковпервуд, яка тепер працювала в міському відділі водопостачання. Вона любила розмірковувати про незбагненні перипетії життя та з цікавістю стежила за кар’єрою свого брата, якому, як бачимо, самою долею було призначено завжди бути першим. Але вона відмовлялася розуміти його. Переконавшись, що будь-хто, пов’язаний із ним, переживає падіння і злети залежно від його успіхів, вона губилася у здогадах, що ж таке мораль і справедливість у цьому світі. Чи існують для всіх обов’язкові принципи, чи ж люди лише