Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

Про кожен крок Ковпервуда, про всі його справи та сподівання знала Ейлін Батлер. Невдовзі після розлучення з дружиною, після неодноразових приїздів до Філадельфії і від’їздів у той новий світ, де він тепер розпочав свою справу, вони одного зимового дня поїхали разом. Ейлін сказала матері (та захотіла жити в Нори), що вона полюбила Ков­первуда та збирається вийти за нього заміж. Старенькій довелося задовольнятися цим поясненням і дати свою згоду.

Так для Ейлін назавжди закінчилося попереднє життя у старому, знайомому їй маленькому світі. Тепер її чекає Чикаго. За словами Ковпервуда, воно обіцяє куди блискучіше майбутнє, ніж те, на яке вони могли розраховувати у Філадельфії.

— Правда, це чудово, що ми нарешті їдемо? — запитала вона.

— Це розумний крок, — відповів Ковпервуд.

Існує риба, наукова назва якої Mycteroperca Bonaci (у народі її називають чорний морський окунь). Ця риба заслуговує на те, щоб поговорити про неї у зв’язку з усим, що було розказано вище. Великий (нерідко досягає двохсот п’ятдесяти фунтів ваги) чорний окунь живе довго й не знає небезпек, бо володіє дивовижною здатністю пристосовуватися до навколишнього середовища. Те складне явище, яке ми називаємо творчою силою та наділяємо духом праведності, за нашими уявленнями, завжди влаштовує життя в цьому світі так, що в ньому торжествують справедливість і доброчесність. Однак, немов для повчання, природа створила чорного морського окуня. Уважно придивившись до світу, ми виявимо ряд подібних до нього, не менш підступних істот, як-от павук, який тче павутину для безтурботної мухи; або чарівна Drosera (росянка), чия рожева чашечка розкривається та ловить комах, які захопилися її красою, а потім знову стуляється, щоб поглинути їх. Або веселкова медуза, яка простягає свої щупальця, схожі на чудові зблиски північного сяйва, щоб мучити і жалити усе живе, що потрапило в ці підступні обійми. І людина, сама того не підозрюючи, часом риє для себе яму, розставляє собі тенета. Ілюзія засліпила її, і ось вона вже замкнена капканом обставин.

Mycteroperca, перебуваючи у темних глибинах зелених вод, є доказом того, що творець природи позбавлений доброго начала, і це підтверджується на кожному кроці. Перевага Mycteroperca над іншими мешканцями підводного царства в майже неймовірній здатності до обману, зумовленого пігментацією шкіри. Маючи успіхи в електромеханіці, ми пишаємося нашим умінням миттєво змінювати одну чудову картину іншою, розгортати перед глядачем довгу вервечку видінь, що раптово виникають і так само зникають. Однак Mycteroperca ще владніше розпоряджається своєю зовнішністю. Той, хто довго дивиться на цю рибу, мимоволі піддається відчуттю, що перед ним фантастична, надприродна істота — така неперевершена її здатність до обману. Із чорної вона миттєво перетворюється на білу; землисто-бура, раптом забарвлюється в чарівний зелений колір води. Плями на її тілі видозмінюються, як хмарки на небі. Не можна не дивуватися розмаїттю її підступних хитрощів.

Лежачи в мулі на дні бухти, вона може уподібнитися цьому мулу. Сховавшись під покровом пишних водоростей, вона набуває їхнього забарвлення. Рухаючись у смузі світла, вона сама здається світлом — мерехтливо-тьмяним у воді. Її вміння втекти від переслідувань і крадькома нападати — вражає.

Із якою метою наділила чорного окуня цією особливістю всевладна й розумна природа? Щоб здавалося, ніби він не здатен на підступність? Або надати йому характерної подоби, за якою його впізнає будь-яка нехитра й життєлюбна риба? Або, можливо, під час створення Mycteroperca залучили підступність, віроломство, брехливість? Адже її можна прийняти за знаряддя обману, за уособлення брехні, за істоту, якій призначено здаватися не тим, чим вона є, зображати те, з чим вона не має нічого спільного, добувати собі їжу хитрістю, проти якої безсилий навіть наймогутніший ворог. І таке припущення буде правильним.

Чи можна, знаючи про подібних до Mycteroperca, сказати, що добра, благодійна, всевладна творча сила ніколи не породжує нічого оманливого та підступного? Або ж потрібно допустити, що видимий світ, який нас оточує, — лише ілюзія? Однак, якщо це так, то звідки ж узялися десять заповідей, звідки взялася уявна справедливість? Чому люди завжди мріяли про блаженство, і яку користь принесли їм ці мрії?

Читачу, нехай ти містик чи віщун або мудрець, який знає таємницю заклять, віщих снів, ворожінь за допомогою чарівної чаші та кришталевої кулі, — зазирни в їхні загадкові глибини, і ти побачиш ланцюжок подій, які очікують на ту пару, яка зараз поспішає назустріч новому й радісному життю. У випарах чаклунського казана, у мерехтінні сяйливого кристала ти побачиш вервечку міст; світло палаців, розкішні екіпажі, коштовності, красу; величезну столицю, втягнену в знегоди через одну людину; велику державу, обурену на силу, яку не в змозі подолати; величезні зали, обвішані безцінними полотнами видатних майстрів; палац, пишноті якого немає рівних; все людство, яке час від часу з подивом промовляє одне ім’я.

І — горе, горе, горе!

Три відьми, які прославляли Макбета в грозу на пустирі, побачивши Ковпервуда, могли б сказати:

— Славімо володаря гігантської мережі залізниць! Славімо Френка Ковпервуда, будівничого найпишнішого з палаців! Хай славиться Френк Ковпервуд, покровитель мистецтв, володар незліченних багатств! Ти будеш звеличений у віках!

Проте віщі сестри збрехали б, адже до його слави домішався тлін від плодів Мертвого моря — розум, нездатний запалати бажанням, насолодитися пишнотою; серце давно вже обтяжилося життєвою досвідченістю; душа охолола, як місяць у безвітряну ніч.

Для Ейлін вони, як і Макдуфу, могли б пообіцяти багато тривог, багато надій, які розвіються порохнявою. Володіти і не мати! Серед багатства й розкошів — туга… Блискучий світ, який на мить відчинив перед нею свої двері, щоб відразу ж її й відринути. Любов, яка осипалась, немов кульбабка, і згасла серед мороку!

— Привіт тобі, Френку Ковпервуде, безвладний володарю, князю примарного царства! Дійсність для тебе — лише втрачені ілюзії.

Так могли б віщувати відьми; а їх би супроводжували видіння, які б виникали у випарах чаклунського казана. І все це було б правдою. У такій картині будь-яка розумна людина не