Читати книгу - "Джозеф Антон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іменинник приїхав уранці й отримав свій подарунок -автомобільне радіо і лист, у якому йшлося про те, як тато пишається ним, а також його відвагою і доброзичливістю. Прочитав його і зворушено сказав: «Дуже гарно».
Він писав і розмовляв, сперечався і боровся. Нічого не мінялося. Ага, уряд змінився. Мав у міністерстві закордонних справ чудову зустріч з Дереком Фетчетом, теперішнім заступником Робіна Кука, й одразу відчув велику різницю в загальному настрої порівняно з колишніми часами консерваторів. «Ми домагатимемося негайного вирішення вашого питання», — пообіцяв Фетчет і додав, що допоможе зняти заборону на в’їзд до Індії, посприяє вирішенню питання з «Бритіш еарвейз» — та й узагалі допомагатиме. Раптом виникло відчуття, що уряд на його боці. Хто б міг подумати, що станеться така переміна? Проте новий режим в Ірані не виконував своїх обіцянок. Надійшло привітання з днем народження від нового «поміркованого» президента Хатамі: «Салман Рушді помре вже невдовзі».
Зателефонувала Лорі Андерсон[224] і запитала, чи не має він невеликого тексту про вогонь. Вона організовувала вечір виступів, аби зібрати кошти на будівництво дитячої лікарні для доброчинної організації «Дитина війни», мала зняту на відео вражаючу пожежу й потребувала слів за кадром. Він переробив абзаци про лондонську пожежу із «Сатанинських віршів». Лорі вмовила Браєна Іно[225] записати кілька звукових «петель», які вона хотіла за допомогою невеличкого пульта поєднати з його читанням тексту. Часу для репетиції не було, тож він вийшов на сцену й почав читати перед язиками полум’я, що палахкотіли позаду нього на відео, в той час як Лорі мікшувала музику Іно, гучність якої несподівано то наростала, то стихала, і йому доводилося плисти по тих хвилях, немов якийсь навіже-ний серфінгіст чи скейтбордист, і його власний голос також то підносився дуже високо, то спадав дуже низько. Все це закарбувалося в його пам’яті як одне із найзахоп-ливіших занять у його житті. Зафар прийшов подивитися на виставу разом з дівчиною на ім’я Меліса; він уперше чув, як читає його тато, й опісля сказав: «Кілька разів ти затинався, тату, дуже багато рухався, чим відвертав увагу», але загалом татів виступ сподобався.
* * *
Вони обідали в будинку Антонії Фрейзер і Гарольда Пінтера, і Гарольд довгенько тримав Мілана на колінах. Нарешті він передав його Елізабет і промовив: «Скажи йому, коли виросте, що дядькові Гарольду дуже сподобалося, як він лащиться».
До Зафарової школи прийшов виступити перед учнями керівник «Бритіш еарвейз» Роберт Ейлінґ, і Зафар запитав, чому авіалінії відмовляються брати на борт своїх літаків його батька, й відтак критикував і сварив його впродовж кількох хвилин. Опісля, коли «Бритіш еарвейз» змінила свою політику, Ейлінґ розповідав, наскільки зворушили його Зафарові слова. Саме Зафар пом’якшив серце керівника авіаліній.
Літо в Америці! Як тільки Мілан підріс настільки, аби міг подорожувати літаком, вони вирушили на свої щорічні вакації літньої свободи, цього разу на літаку «Бритіш еарвейз», прямим рейсом, і до того ж утрьох. «Вірджин атлантик» погодилася перевезти його безпересадковим маршрутом до Сполучених Штатів. Жодних подорожей до Осло, Відня чи Парижа для пересадок на дружній літак. На одну цеглину в тюремній стіні менше.
Будинок Ґробових був привітним, їх оточували друзі — Мартін з Ізабель жили в Істгемтоні, Ієн Мак’юен і Анналіна Макафі[226] винаймали будинок в Саґ-Гарборі[227], багато інших хороших людей приїжджали до нього з міста; вони ж мали маленьку дитину й планували весілля. Тут набиралися сил на цілий рік. По деревах пурхали пташки, в лісі ходили лані, море було тепле-тепле, а Міланові виповнилося два місяці — милому, усміхненому, з пустотливим личком, гарненькому дитяті. Все було чудово, за винятком одного. За чотири дні після їхнього прибуття він почув від Трістрема Пауелла про відмову індійського уряду знімати «Опівнічні діти» на своїй території. «Нам ліпше уникнути будь-якого непорозуміння, — пояснювалося в урядовій заяві, — в питанні підтримки у той чи інший спосіб цього письменника». Заява розпеченими літерами вкарбувалася у його серце. «Продюсер Кріс Голл уже вирушає до Шрі-Ланки, хоче подивитися, чи можна знімати фільм у цій країні, — делікатно пояснював Трістрем. — На Бі-бі-бі всі вважають: оскільки у фільм вкладено стільки праці і сценарій дуже хороший, його треба таки зняти». Проте йому на душі зробилося дуже гірко. Його велика любов Індія послала його подалі тільки тому, що хотіла уникнути «підтримки у той чи інший спосіб цього письменника». «Опівнічних дітей», його любовний лист до Індії, визнали негідними для зйомок в одному із куточків тієї великої країни. Ціле літо він працюватиме над «Землею під її ногами», романом про людей без почуття належности, про людей, які мріють про виїзд зі своєї країни, а не про отчий дім. Він використає теперішні переживання — страху, відірванос-ти, зневаги — як паливо для написання книжки.
У британській пресі з’явилися з цього приводу статті, та він не зважав на них. Його оточували друзі, він писав книжку й невдовзі мав одружитися із жінкою, яку кохав уже сім років. Приїхав Білл Бюфорд і зупинився у них зі своєю подругою Мері Джонсон, такою собі Бетті Буп[228] із Теннессі. На величезне барбекю, приготоване Біллом, який почувався справжнім майстром кулінарної справи, прибуло також подружжя Вайлів і Мартін з Ізабель. Він повіз Елізабет до Саґ-Гарбора, де в готелі «Амерікан» у них було побачення «напередодні весілля». Авангардний режисер Роберт Вільсон запросив його подивитися на репетицію нової постановки й запропонував придумати до неї текст. Він слухав, як Боб пояснював свій задум упродовж півгодини, й потім мусив визнати, що зі сказаного великим чоловіком нічогісінько не второпав. На один день приїхав Маккрам. Елізабет переговорила з людьми із надзвичайно дорогої гастрономічної крамниці «Хліби й рибини» й домовилася про весільні наїдки і напої. Поїхали до Істгемтона й одержали в муніципалітеті дозвіл на одруження. Він купив собі новий костюм. Зателефонував із Лондона Зафар і повідомив ґрандіозну новину: його результати іспитів другого рівня виявилися достатньо високими для вступу до Ексетерського університету. Радість і майбутнє весілля пом’якшили завданий Індією удар.
Відтак ще одна різка відмова з боку Індії. Білла Бюфорда запросили на гучне нью-йоркське святкування п’ятдесятої річниці незалежности Індії, що мало відбутися в індійському консульстві на Манхеттені 15 серпня 1997 року. Він сказав представникам консульства, що в місті перебуває
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.