Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

313
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 172 173 174 ... 193
Перейти на сторінку:
напівроздягнені трупи людей. Навіщо роздягати людину, якщо ви її вже вбили? Спеціально, щоб принизити мертвого? Робиться це від мерзенності! Мабуть, при цьому можна вигукувати: «Вони — погані!» Але якщо ти чиниш так, то ти анітрохи не кращий. Найгірше — підписи. Під фото, де зображений старий чеченець, який сперся на паркан, ставши мало не на шпагат, і його при цьому обшукують російські військові, підпис: «Затриманий без паспорта!» Під іншим фото, де лежить убитий молодий чеченець, напис: «Убили. Шкода, що не Басаєв!» Але більш цинічного підпису взагалі годі собі уявити — на фото жінки й діти Чечні: «Вони дочекалися своїх визволителів — Російську армію!»

Нікого ми тут не чекали, і нічого було сунутись: усі жили мирно, доки війна не знесла дах; тепер усі одне одного ненавидять!

Також у цій книжці заохочується підлість. Розповідається історія про російського капітана. Капітан загинув у Чечні. Перед смертю він попрохав начальника передати лист дівчині, яку кохав. Начальник пішов був виконувати доручення, але, довідавшись, що дівчина вийшла заміж, подумав: «Пусте!» — і лист не віддав. Не виконав прохання померлої людини! Залишив лист собі! А потім долучив до цієї книжки. Я всією душею бажаю, щоб померлий російський капітан прямо з того світу дав по шиї такому «помічникові»!

Подумала й вирішила, що моя правда нікому не потрібна! Та й кому вона може бути потрібна в цьому світі? Де на кожному кроці неправда, мерзота й жорстокість? І плавно переходжу до останніх подій. У дворі Байсарі, на вулиці Рози, живе самотня добра бабуся Ліля. У неї в роду є вірмени та росіяни. Але місцеве населення зараховує її саме до росіян, що означає — смерть.

Моїй мамі якось було погано з серцем біля її під’їзду, і вона мою маму врятувала — дала води й ліків. Бабуся боїться сусідів. Через квартиру їй неодноразово погрожували. Тричі кидалися душити зашморгом, але їй удавалося вирватись. Сусіди били її, обкрадали.

Вона не хоче до ґрозненського будинку престарілих — там тяжкі побутові умови. Бабуся хоче дожити віку у своїй квартирі, але не може одержати пенсію — у неї немає паспорта. Він згорів у війну. Живе милостинею. Байсарі, довідавшись про бабусю, сказала, що в неї є зв’язки і вона допоможе!

— Я доб’юся, щоб старій жінці дали паспорт, — пообіцяла Байсарі. — Можливо, відправлю її до московського пансіонату. У неї буде пенсія. Бабуся нікому не довіряє, крім тебе. Довідайся, які документи в неї залишились, і передай дані мені. Я носила їй їжу, випитувала, але мені вона не каже.

Я не вірю людям. Але вибору немає. Як іще допомогти нещасній жінці? Адже без документів вона не зможе виїхати, не зможе одержувати пенсію. Прийшла з мамою до бабусі. Убогість. Голод. Але вона пригостила мене апельсином — їй хтось подав його з милості на Центральному ринку. Я принесла їй хліба та риби. Ліля розповіла про себе. Голос її був схожий на струну, що дзвенить по-дитячому чарівно:

— Я була медсестрою в 1941-му. Війна, фашисти. Брат загинув на фронті. Я сильно застудилася. Дітей не було потім, а так хотілось… Одного разу я пішла до циганки. Це було п’ятдесят років тому. Ворожка розклала карти й наворожила мені, що вийду я заміж і буду щаслива. Але чоловік помре раніше за мене. Сказала, що і як буде. Усе збулося до останнього слова! Але найстрашніше, що ворожка повідомила мене: помру я не своєю смертю. Уб’ють мене задля зиску, через житло!

Я і мама порадили їй якнайшвидше виїхати з Чечні — адже тут небезпечно перебувати одній. А для цього потрібний паспорт. Бабуся, довірившись, дала своє посвідчення особи:

№ 002183

Аксьонова Лілія Давидівна

Адреса: місто Ґрозний, вулиця Рози, будинок 15, квартира № 24. Посвідчення видане в Заводському РВВС у зв’язку з втратою паспорта і дійсне до 21.09.2001 року.

Я передала дані з дозволу Лілі Байсарі.

П.

09.08.

Божественний серпень.

Мама розповідала, що возила мене на море, коли я була маленькою. Важко щось пригадати. Точніше, я й не пам’ятала нічого, крім однієї фантазії: я бачила дівчинку двох років, вона тонула у хвилях. Її віднесло далеко від берега, тому що вона побігла за білим іграшковим пароплавом і захлинулась. Я летіла над дівчинкою в повітрі, немов прив’язана до неї тонкою ниткою. Бачила, як дівчинка знепритомніла. Мені не було страшно чи боляче. Мені було легко! Щось піднесене й прекрасне відбувалося.

І яким був мій подив, коли я сказала про це матері: спершу вона не хотіла говорити, але, коли я згадала про пароплавчик, її затрусило:

— Як ти можеш це пам’ятати?!

— Та я не пам’ятаю цього, просто сон.

І тут мама каже (!):

— Так, ти тонула. Це сталося на Каспійському морі: тобі було трохи більше ніж два роки. Ти дуже боялася води і ніколи не плавала. А тут, дивлюсь, немає тебе. Мені стало погано з серцем. Я перенервувала страшенно. Виявилося, ти побігла за іграшкою, і тебе занесло далеко від берега. Спасибі, росіянин, плавець, знайшов тебе у хвилях. Він урятував тебе! Але як ти можеш це пам’ятати?!

Днями ми зустріли Таню-інвалідку. Вона і Юлька торгують друкованою продукцією. Таня розповіла про чеченську родину, яка шукає няньку. Усі діти — хлопчики. Батько дітей Алхазур працює охоронцем у камері схову на Центральному ринку. Його дружина працює в кафе. Вони обіцяють няньці 150 р. на день і їжу. Мама погодилася, за умови, що я їй допомагатиму. Чеченська родина живе біля ринку, і в нас великі витрати на дорогу з дому. Але їжа і сякий-такий дріб’язок залишиться. Роботу журналіста я не кину. Редакція «Молодості» від Центрального ринку у двох кварталах.

Я бачила на ринку Чорну Рукавичку. Цей пан жив колись у будинках на вулиці Завєти Ільїча. Розповідали, що в нього протез після того, як під час бойових дій йому відірвало кисть від пострілу гранатомета. Він говорив, що повернеться в Чечню років за п’ять, приходячи до нас у 1999 р. розгадувати сни. Мене Чорна Рукавичка не помітив.

16.08.

Сьогодні я і мама вирушили знайомитися з родиною Алхазура та Кайли. Їхня квартира досить стара, підлога провалюється до сусідів униз, немає меблів і посуду. Алхазур — чоловік тридцяти років. Кайла трохи старша. Вона красива, як кінозірка. Довге чорне волосся. Тоненька фігурка, як у школярки, і сині очі, обрамлені густими віями. Кайла розповіла, що діти — попередніх дружин Алхазура. Вона їм не мати.

— У мене є діти.

1 ... 172 173 174 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."