Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Браунінг калібру 22.

Жалюгідний скаутський пістолет.

Ось чому вона залишилася жива. Куля із «ЗІГ-Зауера» або з іншого пістолета більшого калібру пробила б її черепок наскрізь, залишивши величезну дірку.

В той момент, коли вона формулювала для себе цю думку, почулися кроки Нідермана, котрий прокинувся. Фігура велетня заповнила весь дверний отвір. Він застиг на порозі, вирячившись на неї широко розплющеними, нічого не розуміючими очима. Залаченко дико кричав. Його обличчя перетворилося на криваве місиво. Під коліном у нього стриміла застрягла в нозі сокира. Перед ним сиділа на підлозі брудна і скривавлена Лісбет. Вигляд у неї був, ніби вона з’явилася з фільму жахів того сорту, яких більш ніж досить надивився свого часу Нідерман.

Нечутливий до болю Рональд Нідерман, схожий на бронебійного робота, все життя не любив темряви. Скільки він себе пам’ятав, темрява завжди таїла для нього якусь загрозу.

Він своїми очима бачив істот, що живуть у темряві, і його постійно підстерігав невимовний жах. І от зараз жах набув виразних контурів.

Дівка, що сиділа на підлозі, була небіжчицею. У цьому не було ніякого сумніву.

Він сам зарив її в могилу.

Отже, істота на підлозі була не живою дівкою, а породженням загробного світу, проти якого безсилі людські руки і зброя.

Перетворення людини на мертвяка вже почалося. Її шкіра стала лускатою, як у ящірки. Вискалені зуби зробилися гострими, як лезо бритви, щоб виривати ними клапті живого м’яса. З рота висовувався і облизував губи зміїний язик. На закривавлених пальцях відросли довгі, мов шаблі, загострені кігті. Він бачив, як горіли в пітьмі її очі. Він почув її глухе ричання і побачив, як вона напружила м’язи, щоб кинутися і розірвати йому горло.

Він раптом ясно й виразно побачив, що в неї ззаду хвіст, який звивається і люто б’є по підлозі.

І тут вона підняла пістолет і вистрелила. Куля пролетіла так близько від вуха Нідермана, що він почув свист піднятого нею вітру. Він побачив, як у неї з рота вирвався йому назустріч язик полум’я.

Це було вже занадто!

У нього відібрало всі думки.

Він розвернувся і помчав геть щодуху. Вона зробила ще один постріл, цього разу зовсім мимо цілі, але після цього пострілу в нього немов виросли крила. Ніби лось, він одним стрибком перемахнув через огорожу і зник у пітьмі в напрямі проїжджої дороги. Він мчав, гнаний несвідомим страхом.

Лісбет здивовано дивилася йому вслід, аж поки він зник з очей.

Вона допленталась до дверей і виглянула в темряву, але його і слід загув. Залаченко нарешті перестав кричати, він лежав на підлозі і лише стогнав. Вона відкрила пістолет і побачила, що в ньому залишився тільки один патрон. Вона подумала, прострелити йому довбешку чи ні, але потім нагадала собі, що в темряві десь ще бігає Нідерман, так що останній патрон краще було про всяк випадок приберегти. Якщо він нападе на неї, проти нього, напевне, буде замало одного патрона двадцять другого калібру. Але і це все-таки краще, ніж нічого.

Вона насилу встала, шкутильгаючи, вийшла з дровника і зачинила за собою двері. Аж п'ять хвилин знадобилося їй, щоб поставити на місце засув. Хитаючись, вона перетнула двір, зайшла в будинок і знайшла телефон, який стояв у кухні. Вона набрала номер, яким не користувалася ось уже два роки. Його не було вдома. Заговорив автовідповідач.

— Доброго дня! Це Мікаель Блумквіст. Зараз я не можу вам відповісти. Залиште ваше ім'я і номер телефону. Я зателефоную вам, як тільки зможу.

Пі-і-і…

— Мікаелю! — почала вона і зрозуміла, що говорить так, ніби в роті у неї каша. Вона прокашлялася. — Мікаелю, це Саландер.

Далі вона не знала, що говорити, і повільно поклала слухавку.

«ЗІГ-Зауер» Нідермана лежав на кухонному столі в розібраному вигляді, приготовлений до чищення, поряд виднівся «Ванад» Сонні Ніємінена. Вона кинула браунінг на підлогу, дошкутильгала до столу і взяла «Ванад», збираючись перевірити магазин. Там же вона знайшла свій міні-комп’ютер і засунула його собі в кишеню. Потім вона прошкандибала до мийки і налила повну чашку крижаної води. Випивши чотири чашки, вона підвела очі і несподівано побачила в старому дзеркалі для гоління своє власне обличчя. З переляку вона мало не вистрелила у віддзеркалення.

Те, що вона там побачила, швидше нагадувало звірину морду, ніж людське лице. Вона побачила божевільну із спотвореним обличчям і розкритим ротом. Шкіру вкривала короста із затверділої глини, змішаної з кров’ю. Тепер вона зрозуміла, чому втік Рональд Нідерман.

Вона підійшла до дзеркала ближче і тут раптом помітила, що волочить ліву ногу. У стегні вона відчувала різкий біль — там, куди потрапила перша куля Залаченка. Друга попала в плече, паралізувавши ліву руку, і там теж було боляче.

Проте найдужче боліла голова, від цього болю вона хиталася на ходу. Поволі піднявши праву руку, вона провела пальцями по потилиці і намацала величезну дірку вхідного отвору.

Поторкавши пальцем дірку в черепі, вона, раптом із жахом зрозуміла, що доторкнулася до власного мозку і її рана така серйозна, що вона на краю смерті. Швидше за все, їй уже давно б належало померти. Єдине, чого вона не могла зрозуміти, це як вона досі ще тримається на ногах.

Раптом її знемогла смертельна втома. Не розуміючи, що з нею відбувається — находить на неї непритомність чи сон, — вона дошкандибала до кухонного диванчика, обережно опустилась на нього і лягла головою (здоровою стороною) на подушку.

Їй необхідно було прилягти, щоб зібратись на силі, хоча вона сама розуміла, що спати не можна, поки на вулиці вештається Нідерман. Рано чи пізно він сюди повернеться. Рано чи пізно Залаченко вибереться з дровника і прийде в будинок, але в неї більше не було сил стояти на ногах. Її почав бити озноб. Вона зняла пістолет із запобіжника.

Рональд Нідерман нерішуче зупинився на дорозі між Соллебрунном і Носсебру. Він був сам. Навколо панувала пітьма. До нього повернулася здатність міркувати, і йому було соромно згадувати про свою втечу. Він не міг зрозуміти, як це сталося, але прийшов до логічного висновку, що, мабуть, їй вдалося вижити і якимсь чином відкопатися з могили.

Залаченкові була потрібна його допомога. Отже, він повинен повернутися в садибу і скрутити їй шию.

В той же час у Рональда Нідермана було таке відчуття, що все вже скінчено.