Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Документальний фільм «2 травня: Без міфів», на якому ґрунтується ця хронологія, є об’єктивним зображенням сутичок, що відбулися в Одесі. Його створено на підставі 257 інтерв’ю з очевидцями (місцевими активістами з обох сторін, журналістами, ветеранами силових органів та діючими правоохоронцями), відеозаписів, випробувань пожежної техніки, дослідження території навколо Будівлі профспілок та аналізу матеріалів кримінальної справи із хронологічно деталізованими подіями. Ключовими свідками, в яких брали інтерв’ю, стали голова одеської майданівської «самооборони» Віталій Свічинський і його заступник Віталій Кожухар, сотник «самооборони» Віталій Устименко, лідер одеського проросійського табору Сергій Рудич, перший комендант проросійського наметового містечка на Куликовому полі Сергій Дмитрієв, антимайданівці Олександр Герасимов та Артем Давидченко.

Тим часом виклад цих же подій у книзі Річарда Сакви не спирається на жодні українські джерела чи то інтерв’ю з безпосередніми учасниками та свідками подій, чи висновки одеських неурядових організацій та журналістів або численні доповіді Харківської правозахисної групи. Натомість за основне джерело йому править сповнена упереджень «Біла книга» МЗС Росії про дискримінацію російської мови в Україні; іншим джерелом інформації слугує для нього британський таблоїд “Daily Mail”, на який заборонено посилатися у Вікіпедії як на ненадійне джерело[1316]. Саква описує протистояння в Одесі, використовуючи навантажений негативними конотаціями термін «націоналісти» лише стосовно української сторони. Посилаючись на «Білу книгу», Саква змальовує їх як зловісних монстрів, які нібито «били протестуючих кийками та ножами», додаючи, що антимайданівців «ґвалтували та вбивали до того, як зайнялася пожежа». Тих, хто стрибав з вікон палаючого будинку, у його описі «забивали до смерті» з вигуками «Слава Україні!» та «Смерть ворогам!». При цьому він не згадує ані про те, що російські націоналісти використовували вогнепальну зброю як до, так і після того, як увійшли до Будинку профспілок, ані про те, що «коктейлі Молотова» летіли з обох боків, ані про мужність і порядність тих активістів Євромайдану, які допомагали опонентам врятуватися з палаючої будівлі. Саква пише, що було вбито не сорок вісім, а «кількасот» людей, нічим не підкріплюючи це голослівне перебільшення. Його опис трагедії в Одесі цілковито слідує в руслі гібридної воєнної пропаганди Путіна, не сумісної з цілями аналізу україно-російської кризи.

2 травня 2014 року в Одесі відбулася спланована провокація невеликої групи російських націоналістів та антимайданівців, які розбурхали пристрасті беззбройних проукраїнських учасників мирного маршу[1317]. Останні складалися із прихильників Євромайдану та уболівальників одеського «Чорноморця» і харківського «Металіста», які того дня мали брати участь у футбольному матчі, та чисельно переважали проросійську меншість. Загалом загинуло 48 людей: 6 — від вогнепальних поранень, 34 — від отруєння димом та від опіків, 8 — від того, що вистрибнули з вікна й забилися на смерть. Відеоматеріали чітко показують, як проросійські зловмисники стріляли у футбольних фанів, сховавшись за спинами працівників міліції[1318]. Організатори розраховували, що виконавці провокації зможуть безпечно відступили до своєї бази в Будинку профспілок[1319]. І проукраїнські, і проросійські прихильники кидали одне в одного «коктейлі Молотова», тому неможливо встановити, хто безпосередньо винен у виникненні пожежі. У підсумку рішення проросійських активістів забарикадуватися всередині будівлі разом із бензиновим генератором було фатальною помилкою. Жодних доказів умисного підпалу будівлі проукраїнськими активістами, твердження про який стало наріжним каменем російської пропаганди, немає[1320].

Кілька питань залишаються без відповіді:

• Хто прийняв рішення внести до будівлі бензиновий генератор, який сприяв збільшенню полум’я та швидшому розповсюдженню вогню й отруйних випарів, від яких померло 36 із 48 жертв?

• Хто заздалегідь повідомив російських телевізійників про те, що в одеському Будинку профспілок цього дня відбудуться події, які потребуватимуть зйомки?

• Чи звільнення міліцією більшості проросійських зловмисників свідчить про те, що сама провокація стала можливою завдяки змові між окремими проросійськими силовиками, російською розвідкою та активістами Антимайдану?

Знайти відповіді на ці та інші питання навряд чи вдасться, адже від дня трагедії минуло надто багато часу, впродовж якого українська влада не провела ретельного розслідування. Відсутність такого розслідування засудила Міжнародна дорадча група Ради Європи, але, на жаль, це не єдиний приклад бездіяльності правоохоронної системи держави: за роки, що минули після Євромайдану, жодного політичного діяча чи міліціонера з підрозділу «Беркут» не було засуджено до позбавлення волі за вбивства та насильство проти учасників протестів у Києві