Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Михайло Відейко

Населення степів у V–IX ст. було досить різноманітним. Спочатку сармати — алани і гунни, по тому булгари, авари, хозари, мадяри, всі вони шанували власних богів і мали власні звичаї. З іншого боку, саме у ці часи у степи прийшли одразу три монотеїстичні релігії — християнство[87], іслам та юдаїзм. І жодна із них тоді не стала пануючою, надто швидко змінювалася політична та етнічна ситуації на північ від Понту Евксинського. Джерел для вивчення їх вірувань (поза «світовими» релігіями) відносно небагато — згадки у писемних джерелах, результати дослідження поховань та артефакти, знайдені у них.

Авари

Згадки у писемних джерел стосовно вірувань авар поодинокі. Знайдено згадку про існування шамана. В іншому місці ромеї іменують своїх сусідів «ідолопоклонниками», що не суперечить попередній згадці. Враховуючи походження цього народу, пов’язане із тюркським каганатом, обидва твердження видаються цілком вірогідними.

Головним свідченням стосовно вірувань лишаються поховальні пам’ятки. Частина поховань здійснена у більш давніх курганах. Небіжчиків ховали у ямах (іноді з підбоєм), укладаючи їх на спині, з витягнутими уздовж тулуба руками. Відомі випадки, коли небіжчика клали на живіт або закопували у стоячому чи сидячому положенні. Це різноманіття є свідченням наявності серед тих, кого називали аварами різних груп населення, звичаї яких стосовно поховальних обрядів різнилися. Спільним було хіба що намагання забезпечити небіжчика у потойбічному світі необхідними йому там речами.

У багатих похованнях можна зустріти кістки коня і збрую, а також зброю (меч) з портупеєю (від неї зберігаються накладки, що колись прикрашали її, і пряжка). Найзаможнішим клали до могили вже не кістки, а цілого коня, пояс, прикрашений золотом або сріблом, меч, лук із стрілами, і навіть частину вівці. Біднота ж отримувала такі скромні поховальні дари, як ніж, горщик (цікаво, чим він міг бути наповнений?), зустрічаються пряжки від поясів і дрібні прикраси. Додатковим джерелом для вивчення вірувань можуть бути зображення на металевих виробах, особливо на бляшках поясів. Тут можна побачити крилатих тварин, схожих на грифонів, вовків, вепрів та іншу живність. Деякі бляшки являли собою стилізоване зображення голови звіра. Особливо популярними були вовчі голови. Це не випадково — у аварів вовк був символом хоробрості та мужності.

Кожна річ у похованні мала певний магічний сенс і призначення. Приміром, шамани вчили, що потойбічний світ складається з кількох рівнів, розташованих один над одним. Пересування між ними вимагало від небіжчика проходження певних випробувань, у яких незамінними були стріли. Тому наповнений ними колчан супроводжував похованого воїна. Перед похованням яму слід було очистити від злих духів. Для цього використовували випробуваний тисячоліттями засіб — вогонь, ось чому в похованнях знаходять вуглинки.

Практикуючи шаманізм, авари не втручалися у релігійні справи своїх підданих, зокрема слов’ян. Маючи справу впродовж століть із християнськими державами, наприкінці своєї «незалежної» історії (а сталося це наприкінці VIII ст.) авари приймають Христову віру.

Булгари

Пантеон булгар включав цілу низку божеств різного рангу, головним із яких був Тенгрі, який насив титул «каган» (хан). Він панував у вищому із трьох світів — небесному і був його втіленням. Окрім цього світу, існували ще два — підземний та середній, у якому власне і мешкали люди. Його дружина, Умай, була головним жіночим божеством. Вона опікувалася не лише жіночими справами, а й воїнами, а також дарувала багатий врожай і примножувала стада.

Земним втіленням небесного подружжя були каган і його дружина. Існували також боги війни, підземного та підводного царств, громовержець, покровителі торгівлі, шляхів. Їм протистояли духи, особливо могутнім вважався дух смерті.

Як втілення верховного божества каган виконував функції верховного жерця. Він, як вважали одноплемінники, володів могутніми магічними артефактами. Серед них — камінь, за допомогою якого каган міг впливати на погоду. Камінь той звався «яда». Зберег­лися перекази про те, як за його допомогою було викликано дощ, а також здійснювалося лікування. Оскільки благодать Тенгрі лежала і на роді кагана, тільки його представник міг бути верховним правителем і жерцем.

Окрім богів, булгари, як і усі кочовики, вшановували предків, які проживали у «істинній землі». Про поховальні звичаї відомо завдяки археологічним дослідженням. Булгари ховали небіжчиків у ямах, тому в археологічній літературі можна зустріти вираження «ямні могильники». Курганів вони не насипали. Ясна річ, прямого відношення до давньої ямної культури бронзового віку подібні могильники не мають, хіба що розташовані майже у тих самих місцях. Масштаби деяких некрополів вражають. За деякими підрахунками, площа Нетайлівського могильника могла становити близько 14 га, і було там до 15 тисяч поховань!

Дослідники звернули увагу на те, що у могилах часом людські кістки лежать далеко не у анатомічному порядку, деяких частин взагалі не вистачає. Було висловлено припущення, що спочатку небіжчика залишали чи то на поверхні, чи то у не засипаній до кінця могилі, а потім поверталися і завершували обряд.

Інвентар цих могил скромніший. Посуд переважно «аланського» виробництва — невеликі глеки, хоча трапляється ліпний посуд. Бронзове литво — з того ж джерела. Є поховання воїнів. Лише споряджені вони не так поважно, замість коня часто знаходять лише череп і деякі кістки. Пояси скромніші, хоча трапляються і досить пристойні. Можливо, вони належали старійшинам, видатним воїнам.

Жіночі прикраси здебільшого простенькі, деякі просто скручені з відрізків дроту. Цікаво, що знаходять також жіночі прикраси, схожі на ті, які були поширені у сусідів-слов’ян. Може, і частина жінок була саме звідти, з племен мешканців півночі, радимичів, в’ятичів та ін. Оскільки для останніх характерні підкурганний обряд поховання і кремації можна припустити, що на новому місці жінок ховали відповідно до місцевих звичаїв.

Булгари, які мешкали у північнопричорноморських степах, частково увійшли до складу хозарського каганату. Після поразки 737 р. від арабських військ його правителі зобов’язалися прийняти іслам, однак, ця релігія не набула поширення серед підданих кагана так само, як і прийнятий правлячою верхівкою каганату юдаїзм. Ті ж булгари, які помандрували під тиском хозарів за Дунай, трималися давньої віри, але у другій половині ІХ ст. прийняли християнство від Візантії. Оскільки в ті часи його межі формально сягали Дніпра, зміна віри могла охопити і північні береги Понту.

Алани

Нащадки сарматів продовжували зберігати давні вірування та традиції. Спроби християнізації, які заторкнули не лише степи, але і Кавказ, де мешкала частина цих племен, особливого успіху не мали. Внаслідок арабського завоювання частина аланів з Кавказу переселилася на північ, зокрема у регіон Сіверського Донця (салтово-маяцька археологічна культура). Вірування цієї частини давніх племен є можливість вивчати виключно на підставі поховальних пам’яток.

Традиція поховань у катакомбах принесена з Північного Кавказу. Число катакомб, на могильнику поблизу Верхнього Салтова, становить, на думку дослідників, близько 45 тисяч.[88]

Траплялося, небіжчики були забезпечені монетами. Переважають срібні диргеми з території арабського халіфату, карбовані у VIII–IX ст. Одначе велику частину блискучих срібних кружечків використовували, як складові частини прикрас. Для цього в них пробивали один або два отвори. Збереглися часом навіть дротяні кільця, що сполучали між собою монети.

На деяких кістяках знаходять чисельні бронзові аденофори-брязкальця. Їх нашивали на одяг. Завдяки оксидам металів збереглися рештки древньої тканини. Серед них було визначено навіть виготовлений у далекому Китаї шовк, як на ті