Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Молодість, змова

«Телезіо сповнив

мене радістю»

10 серпня 1599 р. двоє невідомих жителів Катандзаро надсилають віце-королю Неаполя донос, де стверджують, що Томмазо Кампанелла та ще деякі ченці-домініканці організували змову, аби підняти повстання серед населення проти тиранії іспанського правителя та зловживань його міністрів, котрі, за їхніми словами, «продавали як на громадських торгах людську кров, правосуддя й усе підряд, узурпуючи... піт бідняків через численні податки, збори та убивства» (Amabile, Congiura, I, p. 226). До змови долучились найрізноманітніші особи — єпископи, аристократи, злочинці — а дехто з них навіть домовився про те, що їм допомагатиме турецький флот. Головою й організатором заколоту є домініканець, якому трохи за тридцять, що минулого року повернувся на батьківщину (народився у Стіло, 6 вересня 1568 р.), адже проживав далеко від батьківщини з десяток років. Після перших років навчання при калабрійських монастирях Кампанелла мав буремну молодість, й вже в молоді роки стикався з перешкодами та суперечками, надто через прихильність до нової філософії Бернардіно Телезіо (1509—1588), яка цілком ґрунтувалася на тому, аби шукати істину не у книжках та думках Арістотеля, а особисто досліджуючи світ природи. У 1589 р., прагнучи особисто зустрітися з Телезіо, чиї доктрини сповнили його душу радістю (Telesius me delectavit), адже демонстрували новий зміст та нові методи дослідження дійсності, Кампанелла прямує до Козенци: утім, там йому нічого не лишалось, як тільки покласти шанобливі вірші до поховального катафалка з філософом, що помер саме тими днями. У сонеті, який згодом отримає назву «Телезіо з Козенци», Кампанелла — котрий до всього написав ще й надзвичайну збірку філософських пісень, зазначатиме як головний здобуток філософа символічне «вбивство» Арістотеля, «тирана інтелектів»: це було потрібно, аби позбавити сферу пізнання від фальшивих доктрин та передовсім будь-яких авторитетів, які несумісні зі свободою, властивою філософській істині (Poesie, p. 278).

Попри буремний характер, молодість Кампанелли була плідною на зустрічі та нові знайомства. Приїхавши до Неаполя, він знаходить нагоду відвідувати сповнені життям товариства інтелектуалів, познайомившись із Джамбаттістою делла Порта (1535?—1615), одним із найвидатніших прихильників натуралістичної магії. Саме завдяки дискусіям із цим науковцем набуває обрисів один із найбільш значущих його творів «Про зміст речей та магію», який він у Флоренції присвятить ерцгерцогу Фердинанду І, хоча йому й не вдасться, як він на те сподівався, оселитися в Тоскані. Повернувшись до Падуї, знайомиться з Галілеєм (1564—1642): це зустріч двох молодих людей на початку життєвого шляху, які дуже скоро розійдуться, аби багато років потому зійтися знов. Підозри щодо молодого домініканця через палку прихильність до Телезієвої філософії, яка через антиарістотелевські погляди видавалась несумісною зі схоластичними переконаннями, втілились у суд інквізиції, що відбувся при Святій палаті у Римі, вироком якого стало звинувачення підозрюваного у зреченні внаслідок сильних підозр у єресі та наказ повернутися на батьківщину. Повернувшись до Калабрії, Кампанелла побачив соціальний занепад, коли панують кривава ворожнеча, економічний хаос, несправедливість і зловживання. Здавалося, смерть Філіппа ІІ у вересні 1598 р., по більш як сорока роках правління, відкрила шлях до змін, тож Кампанелла почав передвіщати наближення глибокого renovatio, що нібито провіщали на початку століття незвичні явища на землі та в небі — комети, землетруси, повені, образи в небі. Прихід нової ери втілюється у потребу створити нові підвалини соціальних та політичних відносин у світлі натуралістичних та раціоналістичних принципів, як про те свідчать пророцтва, численні чутки про які збігаються в тому, що передбачають глибоке оновлення християнського світу.

Зустріч

з Галілеєм

Репресії

Все розпочинається з двох членів-відступників. Віце-король поспішає ввести війська під орудою Карло Спінеллі, котрий, аби придушити повстання в зародку, розпочинає жорстокі репресії, з велелюдними арештами та колективними стратами. 8 листопада 1599 р. до Неаполя прибуває четвірка галер, з щогл яких звисають кілька повішених, в’язні, а коли корабель заходить у порт, ще двох живцем четвертовано, як жорстоке попередження натовпу, що зібрався, аби поспостерігати за зловісним видовищем. Поміж в’язнями є й Кампанелла, котрому, витримавши всі вкрай важкі етапи судового розгляду, поталанило уникнути смертної кари, яку не призначали божевільним, адже він симулював божевілля, що підтвердили страшні тортури позбавленням сну: про це є натяк у післямові до «Міста Сонця» як доказ того, що людська воля є вільною й не піддається примусу навіть після найстрашніших фізичних обмежень.

Натурфілософія

Протягом майже тридцяти років, які Кампанелла прожив у в’язниці, він присвячує себе колосальній праці — по-новому укладає цілу енциклопедію філософської думки, формуючи структуру, в якій кожна царина знань по-новому розглядається та реформується у світлі його метафізичних і філософських принципів: від медицини до астрології, від етики до натуралістичної релігії, від теології до метафізики, що викладено у величезному томі, який сам автор із гордістю, не соромлячись, називає Біблією філософів.

Біблія

філософів

Чільне місце в ній посідає натурфілософія, чиїм натхненником був Телезіо, на думку якого світ створений від дії тепла і холоду, двох первісних активних начал, дифузних, безтілесних, що впливають на матерію, що сама по собі є тьмяною та безформною, але здатна видозмінюватись, набуваючи будь-якої форми й подоби, піддатлива, як віск. Первісними тілами та вмістилищем обох начал є Сонце — надзвичайно гаряче, яскраве та рухливе — і Земля — непорушна, сповнена пітьмою та важка. Будь-яка сутність походить від зіткнення двох цих начал, котрі є знаряддям, що ним послуговується Бог, аби створити та впорядкувати осяжну модель світу, де він втілює нескінченні задуми та порядки, створені мудрістю Творця. У центрі сцени головну роль виконують милосердя й першість небесного тепла, яке, коли душа світу вдихає його, перетворюється на гарячий подих, що вбирається всіма найдрібнішими фібрами реальності, пов’язуючи та оживляючи всі створіння.

Світ — це «велика й досконала тварина» (Poesie, p. 37), живий організм, де окремі частини наділені життям та певним рівнем чуттєвості, якої достатньо, аби забезпечити самозбереження. Отже, кожен організм має, залежно від різних рівнів та різною мірою, «чуття», тобто здатність розрізняти те, що є позитивним