Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

та корисним для життя цього організму, а відтак, організм постійно прагне віднайти це знов і знов, і те, що сприймається як руйнівне, а відповідно, цього слід уникати й тікати від нього. Певні сутності, зокрема небесні тіла і світло, наділені більш гострим та щирим чуттям, інші, як-от мінерали й метали, мають більш приглушене й невизначене чуття, бо створені з важчої матерії. Складніші організми, тварини та людина, крім чуття наділені spiritus — теплим подихом, джерелом якого є вкрай розріджена матерія, створена сонячним теплом. Тонкий, рухливий, нетривкий, тотожний органічній душі, spiritus розташовано у мозку, звідки, протікаючи найтоншими нервовими каналами, він взаємодіє через органи чуття із зовнішньою дійсністю, відзначаючи зміни, що є джерелом всіх його пристрастей та знання. Саме з огляду на поняття sensus і spiritus Кампанелла інакше тлумачить традицію натуралістичної магії, пояснюючи, як виникають симпатія та антипатія, прихильність і відраза, які існують між природними сутностями. Маг-натураліст — це мудрець, здатний спонукати spiritus до певних змін та пристрастей. Він уміє посилювати життєво важливі показники, радячи правильну їжу, напої, клімат, трав’яні й тваринні ліки, знається на таємницях роду та хворобах і здатний викликати потрібні пристрасті, аби досягти визначені цілі. Поза тим, уміє ще й розтлумачувати небачені явища, на кшталт поганих знамень та знаків природи, оскільки причини явищ, які вже є у повітрі, можна відчути перше, ніж вони проявляться; чи вгадати метаморфози, які відбудуться з тими, кого вкусив скажений пес або тарантул, позаяк їхній темперамент змінюється, захоплений духом тварини, що на них напала. Оскільки чуття зберігається й після смерті та тому, що повітря, яке є такою собі спільною душею, здатне поєднувати всі явища, навіть дуже віддалені одне від одного, і зберігати пристрасті в латентній, приспаній формі, які за певних обставин можна розбудити, саме цим можна пояснити такі явища, як те, коли за присутності вбивці тіло жертви починає стікати кров’ю чи те, чому діє «зброярська мазь», що, як вважалось, заживляє рани, якщо її намазати на зброю, якою рану було завдано.

Чуттєвість

та дух

Природа

як живий

і чутливий

організм

Образ природи як живого організму, кожна складова якого наділена чуттями, є вкрай далеким від образу, створеного Галілеєм про природу, як про книгу, написану математичними символами. На правду, Кампанелла, ще з тієї давньої зустрічі у Падуї замолоду, плекає до цього вченого незгасиме дружнє почуття та глибоку пошану, надзвичайно пильно стежачи за кожним його відкриттям, про які йому доповідають, хоча й не погоджуючись з певними аспектами Галілеєвих доктрин, зокрема відкидаючи всі атомістичні гіпотези пояснення світу про існування нескінченного числа неповторних світів за Демокрітом. На початку 1616 р., з нагоди перших доносів у інквізицію про доктрини Коперника, Кампанелла пише Apologia pro Galileo; текст не стільки відстоює геліоцентризм, що навряд узгоджується з Телезієвими переконаннями, як є сміливим маніфестом на захист libertas philosophandi, де він наголошує на цілковитому праві науковця безпосередньо читати книгу природи — настільки ж божественну, як і Святе Письмо, аби вдосконалювати книги, написані людьми, що неодмінно потребують виправлень та доповнень. У праці, невеличкій за обсягом, але сповненій цитат про взаємозв’язки філософії, науки і теології, Кампанелла яскраво переконує, що суть проблеми слід шукати в незаслужено високій цінності догм Арістотелевої філософії, адже її, натомість, як і кожну створену людиною доктрину, треба змінювати, виправляти чи відкинути цілком у світлі нових фактів та відкриттів, але так, аби для теології в цьому не містилося жодної загрози. У 30-х роках у Римі Кампанелла знову матиме нагоду побачити Галілея по майже двадцятьох роках після їхньої першої зустрічі; стурбований бурею, що насувалась на друга, він запропонує своє заступництво. Його кандидатуру в Римі сухо відкинуть, і Кампанеллі, котрий з гіркотою усвідомлює, що людські пристрасті здатні затьмарити розум та любов до істини, тільки й залишиться висловлювати свої острахи щодо небезпечності некомпетентних міркувань: «Сумніваюсь у жорстокості людей, котрі не відають» (Lettere, p. 242).

Апологія

Галілея

Політична

думка

Однією з царин, над якою жваво розмірковував Кампанелла, є, безсумнівно, політична: вкрай різноманітне спрямування філософської думки, у межах якої, втім, можна виокремити спільні мотиви й теми, що раз у раз повторюються, з-поміж них панівна тема — ідея про те, щоб визначити засади, здатні забезпечити єдність, порядок, раціо­нальність у світі, де панують розбрат, насилля й конфлікти.

Переживши перші жаскі випробовування ув’язнення й отримавши найвищу благодать — збережене життя, Кампанелла створює свою найвідомішу працю, «Місто Сонця» у вигляді «поетичного діалогу» між моряком із Коломбо та лицарем з ордену госпітальєрів. Як ще в ті часи зазначав редактор першого видання (Франкфурт, 1623), такий задум про «філософську республіку» кращий за моделі, запропоновані Платоном в античності та нещодавно Томасом Мором, адже надихався Кампанелла величним прообразом природи. І справді, у посиланні на природу як на втілення властивих усьому божественному «мистец­тва» та мудрості — водночас із критикою теперішнього суспільства, де панують несправедливість і нещастя саме тому, що воно далеке від цієї моделі — ключ до простого та переконливого прочитання Кампанеллової утопії. Якщо вся природа — це живий організм, соціальна спільнота теж є «тілом республіки», в якому його ділянки та окремі частини, що наділені численними різноманітними функціями, поєднуються в єдине ціле та керуються спільним благом. Суспільство, базоване на взаємній любові, а не на егоїстичній любові до самого себе: саме через те, якщо позбутись особистої власності, будь-яке майно, будь-яка діяльність, будь-які стосунки стають спільними, зокрема й діти, так, за зухвалим припущенням, навіть межі окремої родини розмиваються, перетворюючись на частину однієї громадської родини. З такого погляду не буває справ жалюгідних чи ницих, а всі вони однаково гідні, якщо роблять внесок у спільний добробут: і такі погляди суперечать Арістотелю, котрий не вважав за гідних та повноправних громадян ремісників, селян і тих, хто займався фізичною працею, наділяючи привілейованим значенням тих, хто займався справою, спрямованою на споглядання. Думка про те, що кожен має працювати залежно від власних фізичних можливостей та нахилів, дає можливість позбутись служіння й наділяє працю новою гідністю, зводячи нанівець абсурдне поняття панства, що більше не віддається лінощам, позаяк байдикування розбещує людину та все суспільство загалом. Одним із найбільш інноваційних аспектів нового міста є знання та способи його навчання. Стіни будівель, розмальовані зображеннями та istoriate, історіями, проілюстрованими взірцями з усіх видів науки і мистецтва, перетворюються на надзвичайний театр знань, енциклопедію, відкриту для всіх, що завдяки візуальним образам сприяє швидшому та дієвішому навчанню й зміст