Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

зможу до неї достукатися. Якщо тільки вистачить часу. Якщо ж її

вб’ють…

— Де Наомі? Ви знаєте, де вона?

— Так, — відповіла Анна. — Співчуваю. Мабуть, я надто сильно

занурилася у власні проблеми. Можна вас туди відвести?

— Будь ласка, — попросив Голден.

Минуло п’ятнадцять хвилин, і Голден уже заходив у крихітне

приміщення медичної палати, яку відвели на потребу його

малесенької сім’ї. Наомі лежала на каталці, одна рука в неї була

в пневмо гіпсі. Обличчя вкривали дрібні синці, що вже гоїлися.

В очах Голдена забриніли сльози, на якусь мить він утратив дар

мови. В нього усередині палала лють. Це не була катастрофа. Це

не був нещасний випадок. Із нею це зробили навмисне.

Коли дівчина його побачила, то ніжно й здивовано

всміхнулась.

— Привіт, — сказала вона. Він умить опинився біля неї, взяв її

за здорову руку, але до горла йому підступило й нічого

відповісти він не спромігся. В очах Наомі також стояли сльози, та не було жодного гніву. І він був безмежно їй удячний за це.

— Анно, — промовила Наомі. Вона щиро зраділа її появі. Тож

для початку це вже добре. — Джиме, ти знайомий з Анною?

Вона мене врятувала від психічки з мехом-нищителем.

— Та й нас також, — озвався Еймос. — Дякую тобі за це, Руда.

Я не залишуся в боргу.

Голден не одразу зрозумів, що Рудою Еймос назвав Анну.

Здається, це й для неї було несподіванкою.

— Рада, що змогла допомогти. Боюся, я тоді ще була вся на

ліках і туго на все реагувала, а то нізащо би не допустила того, що сталося.

— Просто май це на увазі, — промовив Алекс. — Як тільки ти

розберешся, на що годиться Еймос, то зможеш виставити йому

ра хунок.

— Ти гівнюк, — гаркнув Еймос і кинув в Алекса подушкою.

— Дякую, — сказав Голден. — Якщо ви їх порятували, то навіть

не знаю, чим вам віддячити.

— Рада, що прислужилася, — повторила Анна і додала

Наомі: — Маєш кращий вигляд, ніж коли ми бачилися востаннє.

— Іду на поправку, — відказала Наомі і, скривившись, попробувала ранену руку. — Побачимо, чи не втратила вона

рухливість, коли зростуться кістки.

Анна, всміхнувшись, кивнула, але потім ураз посерйознішала.

— Джиме? Пробачте, але я хотіла би з вами поговорити.

Можна віч-на-віч?

— Ні. Я вже був думав, що ніколи не побачу цих людей.

Я лишаюся тут. Хочете зі мною говорити — давайте.

Жінка переводила погляд з одного члена його екіпажу на

іншого. Вираз її обличчя міг говорити як про надію, так

і ввічливу покір ливість.

— Мені дещо потрібно, — нарешті промовила вона.

— Усе що завгодно, — умить зреагував Еймос, аж присівши на

койці. Голден знав, що Анна навіть не здогадується, наскільки

буквально треба інтерпретувати ці слова. Хотілось би вірити, проповідниця не мала на думці нікого вбивати.

— Якщо в нас це знайдеться, то воно ваше, — підтвердив Алекс.

Еймос кивнув.

Але відповіла Анна, дивлячись на Голдена.

— Я говорила з начальником служби безпеки, і він погодився

не розголошувати зізнання Кларісси. Про все, що вона накоїла.

Мені треба, щоб ви теж мовчали.

Голден насупився, але нічого не відповів. Натомість озвалася

Наомі:

— Чому?

— Ну, це ж Джеймс Голден. У нього репутація людини, яка

постійно про щось повідомляє…

— Не чому ви запитуєте в нас, — сказала Наомі. — Чому ви не

хочете, щоб люди знали?

Анна кивнула.

— Якщо про це піде поголос за наших нинішніх обставин, то її, напевно, просто стратять.

— Добре, — відповів Голден.

— Мабуть, їй таки світить щось типу цього, — додав Еймос.

Анна міцно стискала руки перед собою й кивнула. Це не

означало, що вона згодна, тільки те, що вона їх почула.

Зрозуміла.

— Мені треба, щоб ви її пробачили, — правила вона далі. — Хоч

би й заради мене. Ви сказали, що я можу просити будь-чого. Це

все, що я хочу.

Запанувала тиша. Еймос глибоко зітхнув. Брови Алекса

поповз ли на лоба.

— Чому? — знову озвалася Наомі спокійним голосом.

Анна стиснула губи.

— В ній