Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

— Контейнером буде черв’як, — ось так, між іншим, — він буде проїдати в руді нірки, подрібнюючи сировину до небаченої тонкості, а бактерії всередині нього будуть харчуватися утвореним субстратом.

— Гризти руду? — недовірливо перепитав Чвертка.

— Це можливо, зітхнув Йоган, — рудні матеріали не найтвердіші, але….

Продовжити тему я йому не дав.

— А виділений метал піде на будівництво броні!

— ???

— Типу раковини молюска. Дивмося на рядок номер три — проблеми виділення. Розчин бактерій подається в басейни і фільтрується колоніями молюсків, які роблять собі металевий панцир.

Я зосереджено виписав вуглинкою слово, звукового еквіваленту якого просто не знав.

— Це — риба. Вона буде плавати навколо і їсти черв’яків і молюсків, особливо тих, що забурилися недостатньо глибоко, або виростили замаленьку раковину.

— А ми будемо смажити рибу! — захопився Чвертка, викликавши у білого хворобливий спазм.

— Ні. Фігурально кажучи, риба буде гадити грошима. Готовий продукт повинен виходити достатньо крупним, щоби відділити його від води в простому циклоні. В нижньому рядку — коефіцієнт ефективності виробництва бактерій, черв’яка, молюсків і риби, необхідний для того, щоби ланцюжок став рентабельним.

Йоган щось напружено обдумував, навіть очі прикрив від зусиль.

— Слухаю заперечення.

Того, хто вирішить сміятися, вижену з хати прямо зараз, в глупу ніч.

— Ну, якщо вважати, що черв’як в якості початку ланки дещо нераціональний….

— Це — дрібниці, ти по суті кажи.

Я терпеливо чекав, коли до Йогана дійде маленька, неочевидна на перший погляд тонка деталь. Білий поводив у повітрі руками.

— Щось тут не в’яжеться, але що….

— Енергетичний баланс, — трохи зверхньо підказав я, — черв’яків доведеться підгодовувати, щоби краще гризли. Ну, там, помиї у води лити, макуху чи ще яке гівно в якості палива…

Все, цей білий закінчився. Я знав, що йому властива звичка задумуватися, але не уявляв, до якого ступеню — Йоган просто відключився від реальності, повністю пішов у себе. Можна сказати, далі обговорення проходило за його відсутності.

— Думаю, тобі вдалося сказати щось оригінальне, — посміхнувся Полах. — Хоча я не вірю, що нікому не спадало на думку використовувати для добування мінералів цілу екосистему. Як ти пропонуєш відділяти пусту породу і проводити водообмін? Що робити з складними рудами?

— Без поняття! — легко признався я. — Будемо вирішувати питання по мірі надходження. Ти мені краще скажи, він-то з задачею впорається?

Полак поблажливо посміхнувся.

— У нього, між іншим, звання магістра з природньої магії.

Охрініти! У мене в хаті живе цілий магістр, а я нічо про це не знаю. Кажуть, що замість Печаті мага їм видають шикарний іменний перстень з особистим гербом. Цікаво, де він його ховає?

Тут Йоган встав і вийшов, чудом розминувшись з одвірком. Полак поспішив йому услід.

— Коли хоч щось виясниться, я повідомлю! — почувся його голос уже з подвір’я.

— Не смій розтеревенити все, — пригрозив я Чвертці, — шию скручу.

— Буду німий, як могила! — почав божитися Рон.

Ну, на предмет німоти небіжчиків я би зміг посперечатися, але придиратися до його слів не став.

З того дня Йоган практично поселився у своїй лабораторії, і на спроби виманити його відповідав лайкою. Полак, видно, вважав таку поведінку нормальною і заледве не силою виводив білого для їжі і сну. Мені теж було чим зайнятися — всі полиці в гаражі були забиті големом, структуру якого я категорично не розумів. Брайєн вийшов з карантину, і НЗАМПІС лишив мене у спокої, лише на роботу доводилося регулярно їздити. За суєтою якось забулося, що на моє життя був замах, а у чорних же прийнято за такі жарти жорстоко мститися! Причому, помста повинна бути гранично адресною і неймовірно жорстокою (я чув просто масу історій на цю тему — краухардський фольклор). На щастя, крім мене у справі приймало участь п’ятеро дуже серйозних панів, і вони напевно не марнували часу; якщо пощастить, можна буде без зайвих зусиль підключитися одразу до розправи. Вже там-то я себе покажу! Очевидно, майбутнім жертвам вселенської справедливості теж щось таке спало на думку, і вони вирішили діяти превентивно. Уколошкати нас їй не дозволили, залишалися лише помиритися.

Гості вибрали той рідкісний ранок, коли я був удома сам (Йоган не рахується). У Рона був якийсь аврал з бавовнярами, Полак поїхав на пошту, а в мене інспекційна поїздка була призначена на другу половину дня (люблю таку роботу!). Амулети сигналізували про появу автомобіля, але пройшло півгодини, а у двері ніхто не стукав, та і зомбі поводився спокійно. Я вийшов подивитися.

Вони стояли за воротами і терпляче чекали дозволу зайти. Похвальна ґречність! До того, спочатку складалося враження, що відвідувач лише один. Я не став спускатися з ґанку, просто помахав рукою, і на подвір’я протиснулася найдивовижніша парочка, яку мені коли-небудь доводилося бачити. Тонкий і товстий: хлопець мого віку, худий як тичка (не вішалка, а саме тичка) і з ним — натуральний карлик (його за воротами навіть видно не було). Обидва були вдягнені в ділові костюми, які виглядали на них відверто безґлуздо. Зблизька стало видно, що вуха у худого відчайдушно стовбурчаться (просто один-в-один, як у мавпочки) і буйна чуприна не в стані приховати цей сумний факт. А вже вирази обличчя… Такий щасливий дебілізм я зустрічав лише у службовців міністерства в Хо-Каргу (і то не у всіх).

Якщо це комівояжери, то продавати вони можуть хіба білети до цирку.

Щоби краще взнати, скільки нині вартують клоуни, треба було, як мінімум, з ними перебалакати, але не доходячи до ґанку на дюжину кроків, гості почали кланятися, як са-оріотські болванчики, і сумними голосами викрикувати всіляку маячню.

— Ми перепрошуємо, містере Тангор!

— Печальна випадковість.

— Ми шкодуємо!

— Ми завинили!

— Молимо про прощення…

Так вони і співали хором, поки моє терпіння не скінчилося. Не те, щоб мені не подобалося таке ставлення, просто я люблю визначеність у всьому.

— Чим завинили?

Гості переглянулися, і карлик наважився:

— Зламали шахту, — пискнув він.

Худий енергійно закивав, від чого волосся в нього збилося патлами, і стало видно, що вуха ворушаться.

Ні фіга ж собі «печальна випадковість» — двох людей убито, один — десь згинув (ніяких слідів бідолахи Нестора так і не знайшли), а чорний маг серйозно постраждав!

— Конкретно — ви? — на всякий випадок уточнив я. Тому що здатність говорити триватиме у них недовго.

Вони закрутили головами, причому, один в смислі «так», а другий в смислі «ні».

— Друзі.

— Співробітники.

— Соратники!

— Брати Салема, — на моє лице сама по собі заповзла зловісна гримаса. Ну треба ж, обід прийшов сам.

Неприємні спогади швидко зникають у чорних з пам’яті, але це лише якщо їх не можна персоніфікувати, приписати на чийсь рахунок. Поки недруги залишалися абстракцією, мої претензії до них мали дещо теоретичний характер,