Читати книгу - "Людолови. Том 2"

— Он як? — іронічно підвів брови Шмойлович. — Та невже тому, що ми довідаємось, що земля обертається навколо сонця, а не навпаки, життя одразу зміниться? Повірте, padre reverendissime, жодна волосина не впаде з вашої голови і ніхто не стане щасливіший або нещасливіший. Проте знання, наука значно виграють. Кажуть, ніби якийсь астроном зробив собі зорову трубу надзвичайної сили, щоб спостерігати зорі небесні, і те, що він побачив на власні очі, цілком стверджує теорію Коперніка, Бруно та Кеплера[364]. Майбутнє за цими «єретиками», як ви їх називаєте, скільки не палили б їх на вогнищах і не катували по катівнях.

Суперечка розпалювалася. Лікарі не слухали ніяких доказів і роздратовано уривали один одного. За хворого всі забули, але й він захопився розмовою, і на його вилицях спалахнув червінь. Ле-Куртьє весь час чемно мовчав і лише тепер втрутився в розмову:

— Монсеньйор Курцевич а bien raison[365], - сказав він, коли лікарі на мить замовкли. — Я — гугенот, отже, нікто n'osera dire que[366] я люблю інквізиція, але я мушу візнавать, que молоді люди надто намагаються кинути один око в тайні природа, і замість авторитет, осяяні славою des siecles[367], опираються на жалюгідні і недосконалі досвід. Недурно весь людство засудиль тсього Бруно. Він довго жив а Женев, у кальвінист, ворогів Ватікана і рімські пап, але примушені був тікаті від справедливі обурення des гугенот. Потім жив а Paris, а Londres. і в багато міст Німеччина, і скрізь всі англікантсі, католік, кальвініст, лютер'ян, пуритан і реформіст всіх фарб і гатунок мали його за божевільні, за єретик, за шакрай або блазень. І свята інквізиція тільки ствердив загальні вирок всіх учені Європи, коли засуділь його на ауто-да-фе.

Курцевич вдячно закивав головою несподіваному спільникові.

— Так, дійсно так, пане лікарю! Бо ж це небезпечна людина! Він розкладає юнацтво, а воно, не добравши змісту його тверджень, захоплюється його промовницьким хистом і не бачить, де правда і де брехня в його спритній і фальшивій діалектиці. Ви тільки уявіть собі, що б вийшло, коли б не заткнули йому і його спільникам рота: він вважає, що Земля крутиться навколо Сонця. Ви чуєте: Земля навколо Сонця! Отже, Земля не є центр всесвіту, а звичайнісіньке небесне тіло, а центр є Сонце. Адже ж такою єретичною думкою він розбиває вщент святе письмо, авторитет біблії, непохитного джерела істини. А в біблії сказано, що бог створив землю, над нею небо з зорями, сонцем і місяцем, а на землі — людину, найвищий і найдосконаліший зразок своєї творчої сили. Ще Арістотель[368] казав, що Земля є центр всесвіту, навколо якого обертаються кілька планет, а вище — височить кришталеве склепіння небесне з нерухомими зорями. А цей нахаба і єретик намагається молотом свого мерзенного язика розбити це кришталеве склепіння і запевняє, що всесвітів, подібних нашому, — безліч, і всесвіт безмежно, неосяжно великий — безкраїй. Припустимо на мить, що це так. Але ж тоді земля стає піщинкою в його океані. На що ж тоді перетворюється людина, задля порятунку якої господь віддав свого єдинородного сина, задля якої створив він вceсвiт і наказав світилам небесним прислуговувати їй?! Це ж жалюгідна порошинка на тілі крихітної часточки всесвіту, яка зветься Землею. Який жахливий зразок богохульства, коли в святому письмі є приклади, що світила скоряються слову людини. Пригадайте, як Ісус Навін наказав світилам небесним: «Стій, сонце, не рухайся, місяцю», коли йому треба було завершити перемогу свою над ворогом. Та хіба б зупинилося сонце, коли б воно було центром всесвіту, з наказу смертної людини, непомітної комашки на лоні його супутника, землі?! Ні, коли вже так, то хай не сам Бруно, а сотня, тисяча таких божевільних згорять на вогнищах інквізиції, аби не припустити такого безглуздя і єресі, що ламає нашу віру в бога, в святе письмо, в церкву і в наш авторитет як пастирів людських душ. І я готовий розгрішити Ватікан від половини його гріхів за один такий мудрий і далекоглядний вирок.

Шмойлович мовчки розбирав на столі хірургічні інструменти, і руки його тремтіли. Курцевич так поставив питання, що одне необачне слово могло послати на вогнище Самуїла Шмойловича навіть у Польщі, де офіціально інквізиції не існувало. Адже ж він єврей, один з представників безправного народу, проти якого скеровувався при кожній лихій годині фанатизм темного люду.

«Обскураити![369] Сліпі кроти! Раби авторитетів! — хотілося крикнути їм. — Хай гинуть Бруно, Копернік і Галілей і всі інші, що сяють в темряві поодинокими іскрами справжнього знання, але ж за ними майбутнє».

Але мовчав учений лікар, реб Самуїл Шмойлович, тому що не настав ще час, коли людина зможе говорити все, що думає, і вільно шукати знання запитливо-цікавим розумом, пізнавати одну по одній таємниці природи і будови всесвіту. Він відчував, що нема чого йому тут робити, і навіть як лікар він тут зайвий і зовсім чужий.

А Томаш Замойський побожно перехрестився і звів очі до стелі.

— Амінь. Воістину велика мудрість церкви і папи римського — земного заступника святих апостолів, непохитного в справах віри, як і сам господь.

Реб Самуїл Шмойлович склав свої блискучі інструменти, так і не оглянувши хворого. Але самолюбство було сильнішим від інстинкту самоохорони, і він раптом підвів голову і кинув Курцевичу і Ле-Куртьє:

— Ми дуже відхилися від теми, панове, — і, мабуть, з моєї вини. Але все ж таки визнайте, як лiкapi, що знання анатомії неможливе без вивчення трупів, а анатомія є підвалина медицини.

Курцевич недбало знизав плечима.

— Якщо бажаєте — так… Але я вважаю і ще раз повторюю, що розкопувати могили — неприпустимо.

Коли Шмойлович пішов, Ле-Куртьє чемно запросив Курцевича оглянути хворого, а Томаш Замойський перейшов до вітальні, де вже чекала на нього Настя. Він шанобливо дзенькнув острогами і схилився до її випещеної руки і після перших звичайних фраз спитав її:

— Пані гетьманова, певно, вже чула, що пише з Стамбула наш посол Сулішовський?

— Ні, - з несподіванки здригнулася Настя. — А що саме?

— Отже, пані не знає, що падишаха Османа забито? Він надто обурив і яничарів, і інших мешканців Стамбула своїми нічними дозорами, забороною шинкування і вимогами суворої дисципліни. Яничари забили його і аж до вечора тягали його мертве тіло по вулицях і по майданах столиці, прив'язане до кінського хвоста, потім вдерлися до Біюк-сарая і забили його жінок — доньку муфті Есаада, доньку Петрев-баші і ще якусь третю, грекиню… Яке