Читати книгу - "Вітіко"

Тесля Давид розподілив усіх так, щоб вони не заважали один одному, й почалася ревна праця.

Надвечір із Крумлова повернувся Раймунд із погоничами в’ючних коней, вони привезли речі Вітіко. Їх розвантажили й занесли до будинку, розклавши, де можна.

Як уже звечоріло, чоловіки знову посідали з Вітіко перед його кам’яницею. Цього дня прийшло ще більше людей, ніж учора.

У наступні дні люди старанно працювали і щовечора збиралися перед домом Вітіко.

З тих, хто допомагав працювати, дехто інколи не приходив, бо мав залагодити якісь домашні справи, натомість приходили інші. Отак люди й мінялися раз по раз. Але вечірні збори завжди були велелюдні.

На шістнадцятий день після прибуття Вітіко чотири скрині були вже готові. Він звелів їх поставити одну коло одної у великій кімнаті й поскладав туди речі, що їх привезли в’ючні коні, та дещо з того, що вже було вдома.

Поки тривала праця на будівництві, Вітіко був там і керував роботою. Кожного з чоловіків, які приходили до нього ввечері додому, він не міг одразу провідати, щоб віддячити за честь візиту, бо ж їх було дуже багато, але мало-помалу провідував їх, розмовляв із ними, їв за їхнім столом хліб та сіль. Вітіко щодня рушав на прогулянку на своєму сивому коні, часто ходив на Хрестову гору й дивився на темні смуги лісів. Коли десь на вулиці або на луці співали дівчата або навпереміну співали дівчата і хлопці, Вітіко стояв серед старших чоловіків та жінок, які слухали спів. Він був глядачем і тоді, коли десь танцювали або веселились. У неділі та святкові дні він сидів у церкві на місці, відведеному для його кам’яниці. На великій луці поза хатами, де паслися гуси та вівці, тинялись собаки та інші тварини, розстеляли полотно для вибілювання і гралися діти, Вітіко інколи спішувався, показував дітям кінську збрую й розповідав їм казки. Або ставав до кількох літніх чоловіків, які вже не мали сили працювати й керували іграми дітей та вирішували суперечки. Вітіко дивився, чи ігри ще такі самі, як і за його дитинства. Решту часу клопотався коло свого будинку.

Восени дерев’яна стайня була вже готова. Чоловіки встромили ялиночку з прикрасами на вершечку покрівлі й радісно загомоніли. Вітіко дав на вуличці обід, на який могли прийти і помічники, і всі охочі. Старий священик проказав побожну молитву, а решта побажали дому Вітіко процвітання.

Наступного ранку Раймунда й Бенедикта, сина шинкаря Захарії, який одного разу супроводив Вітіко до Ровна, відправили до Пржица, щоб вони привели в Плану за вузду двох гнідих коней з їхньою збруєю, яких Вітіко отримав у подарунок від великого князя Владислава. За чотири дні хлопці повернулися назад.

Вітіко з Раймундом познімали з коней прикраси, накрили тварин м’якими попонами і завели до нової стайні. А прикраси Вітіко дбайливо заховав у домі. Потім до нової стайні завели і сивого коня Вітіко, і коня Раймунда, кожен кінь мав призначене йому стійло.

Тепер Вітіко пішов до коваля Петера Лауренца і сказав:

— Я хочу вчити твого небожа Урбана їздити верхи, якщо ти, звісно, дозволиш, а його батько-мати не заперечують.

— Так має бути, і це необхідно, — відповів коваль. — Його батькові-матері це сподобається, бо я повинен наглядати за хлопцем, щоб він навчився оборонятись, якщо раптом мене вже не буде на світі, а йому хтось захоче відібрати життя. Думаю, він повинен навчитися в тебе їздити краще. А я піду в Нетоліце й куплю йому коня, потрібного лицареві.

— Гаразд, іди, — схвалив Вітіко.

— Авжеж піду, — запевнив коваль.

Потім Вітіко пішов до каменотеса Еліаса і його дружини Анни, що були батьком-матір’ю Урбана, і розповів їм та Урбанові про свою розмову з ковалем. Еліас і Анна погодились, а Урбан дуже зрадів.

Після цього всього Вітіко пішов до муляра Пауля Йоахима і сказав, що хоче вчити їздити верхи його сина Авґустина, дударя, якого він брав із собою навесні в подорож від Праги до Нюрнберґа. Коня не треба, бо він міг би брати Раймундового коня.

Пауль Йоахим подякував і гукнув сина Авґустина, що, почувши про таку пропозицію, дуже зрадів.

Наступного дня на подвір’ї кам’яниці почалася перша наука. На Раймундовому коні Вітіко показав перші позиції та рухи. Науку він давав щодня протягом двох годин після ранкового догляду коней. Коваль прийшов ще першого дня і приглядався. Згодом ходили й інші люди, надто молодики, і дивились, що відбувається. Вітіко дозволяв їм. Приходили каменотес Еліас і його дружина Анна, приходив із дружиною й муляр Йоахим. Скрипаль Том Йоганнес стояв щоразу під стіною стайні. Часом до брами прибігали навіть дівчата і здалеку приглядалися. Кожен, у чиєму домі був кінь і молодий хлопець, дозволяв, щоб хлопець сідав на коня й наслідував побачене на подвір’ї кам’яниці або ж те, що їм показували Авґустин чи Урбан. Навіть кілька старших чоловіків сідали верхи, і Вітіко показував їм, як виготовити збрую.

Коваль пішов до Нетоліце й повернувся за п’ять днів із двома кіньми, одним для Урбана, а другим для себе. Хоча коні були й не такі, які потрібні лицарям, але кінь для Урбана був досить добрий, а кінь коваля був дужим вороним конем із великими копитами і кудлатою гривою. Тепер уже й Раймунд