Читати книгу - "Щит і меч"

Це припущення зробили самі абверівці, керівники «штабу». Представники СД заперечили, вбачаючи тут скоріше регулярні терористичні дії розрізнених груп польських патріотів.

І все ж у результаті тривалих обговорень і суперечок вирішили передислокувати «штаб Валі» в район Кенінгсберга.

А внутрішній розпорядок «штабу Валі» і підлеглих йому розвідувально-диверсійних шкіл члени комісії СД визнали задовільним. Разом з абверівцями вони підписали протокол обстеження і приклали його до доповідної на ім'я рейхсфюрера СС Гіммлера, який був украй стурбований становищем, що склалося в «штабі Валі».

І хоч неприязнь Гіммлера до Канаріса була дуже велика і Гіммлер просто горів бажанням підкласти адміралові палицю в колеса, в даному випадку інтереси рейху перемогли.

Так, внаслідок діяльності Вайса та його розвідувальної сітки співробітники абверу мусили залишити прекрасну, із здоровим кліматом місцевість поблизу Варшави і помандрувати в кам'янисту, вологу і вітряну Прибалтику. З переїздом були пов'язані не лише побутові труднощі. Передислокація всієї системи «штабу Валі» вимагала багато часу і, власне, надовго виводила з ладу важливий розвідувальний орган вермахту.

Витрати від такої перерви в нормальній роботі «штабу Валі» були рівнозначні найбільшій диверсії, що принесла збитки, які навіть не підлягають обліку, такі вони серйозні.

Але, крім усього іншого, для Йоганна Вайса було найважливіше те, щоб разом з особистим складом, устаткуванням, приписаним до штабу майном повністю передислокувалися на нове місце ті люди, яких він знайшов і навчив, які працювали в складній мережі, розгалуженій всередині абверу. І ці радянські люди, співробітники Вайса, виконуватимуть свої обов'язки в нових умовах. І наша розвідка знатиме про всі ворожі замисли, що визріватимуть під бетонним тім'ям «штабу Валі», де б він не був — у затишному лісі під Варшавою чи на кам'янистому грунті в районі Кенігсберга. І не так важливо, що тут розташування «штабу Валі» приховує вже не дощана, а неприступна залізобетонна огорожа: за нею є і свої, радянські люди.

В технічній лабораторії «штабу Валі» уже другий місяць працював хімік Петер Хіммель — спеціаліст по виготовленню симпатичного чорнила. В його обов'язки входив також інструктаж курсантів про способи застосування цього чорнила.

Це був старий член націонал-соціалістської партії, фронтовик, тяжко поранений під Смоленськом. Після госпіталю його направили в систему абверу.

Педантичний, небагатослівний, він був надзвичайно високої думки про свою персону, вважаючи, що два ордени залізного хреста першого і другого класу промовляють самі за себе. Сім'я його загинула в перші ж місяці війни при бомбардуванні Кенігсберга радянською морською авіацією. Тому для всіх було зрозуміло, чому він похмурий і відлюдькуватий.

Так само коротко і без усмішки Петер Хіммель, він же Петрусь Матусов, доповів про себе Вайсові, передаючи йому секретку Центру.

Сім'я Петруся Матусова загинула в Мінську в перші дні війни. З групою білоруських чекістів він організував партизанський загін. Потім його відізвали в партизанський штаб. Командував загоном, був тяжко поранений, пролежав у госпіталі. Потім він відбував військову службу, як санітар одного з госпіталів для поранених німецьких військовополонених. Знання німецької мови допомогло йому вміло прислужувати німецьким солдатам і офіцерам, а також узнавати те, що мала знати людина, яка виявила бажання працювати у ворожому тилу.

Після того як він таким чином підвищив не тільки медичну кваліфікацію, але й кваліфікацію розвідника, серед німецьких військовополонених знайшли відповідний типаж з підхожою біографією. Потім Матусова перекинули через лінію фронту, пройшовши систему явок, він опинився в розташуванні «штабу Валі» на вищезгаданій посаді.

Поступово вводячи Матусова в курс справи, Вайс переконався, що йому є на кого покластися, якщо виникне необхідність передати свою посаду — не ту, яка числиться в штатному розкладі співробітників «штабу Валі», а ту, яку мусить тут виконувати радянський розвідник. Петер Хіммель цілком впорається, коли заступить Йоганна Вайса, який просунувся в своїй службовій кар'єрі уже до звання обер-лейтенанта служби абверу.

Очевидно, імперський радник фон Клюге говорив по телефону з Гердом і Лансдорфом про Йоганна Вайса.

У всякому разі, в такий гарячий час, коли всі співробітники «штабу Валі» захопилися організацією переїзду, Вайс одержав розпорядження вирушити у відрядження, щоб відвідати кілька концентраційних таборів, указаних йому імперським радником.

Олександр Бєлов так міцно зжився з Йоганном Вайсом, що щиро відчував себе ображеним. Його не на жарт обурило несправедливе ставлення до Вайса: ніхто з керівництва не заперечував проти його відрядження, ніхто не висловив жалю, що такий цінний працівник — а в Йоганна Вайса були всі підстави вважати себе цінною для абверу людиною — від'їздить у важкий для «штабу Валі» час.

Керуючись цією логікою, Вайс тримався при Лансдорфі з підкресленою холодною повагою, і вираз ображеної гідності не сходив з його обличчя. Він навіть насолоджувався думкою про вчинену йому образу. І для цього були причини. Образили його явно несправедливо, виходить, надалі він може розраховувати на компенсацію. Але важливіше було інше. Поки що це цілком безперспективне в службовому відношенні відрядження несподівано вивільнило для нього кілька днів, які були необхідні, щоб знайти Ельзу.

Вся інформація, зібрана Вайсом з найрізноманітніших джерел, і натяку не мала на причину арешту Ельзи. Та в яку тюрму її посадили, він довідався.

Тюрма ця містилася досить далеко, в одному з гірських районів, на території старовинного замка. Стародавні стіни приховували невелику залізобетонну споруду сучасної конструкції. Ця тюрма призначалася для особливо небезпечних політичних злочинців. Перебувало там звичайно десятків зо два в'язнів. Відповідно невелика була і варта.

Деякі відомі німецькі історики твердили, що справжній, чистокровний аристократизм передається з покоління в покоління і ця дорогоцінна якість не може бути властива жодній людині плебейського походження, яким би духовним і фізичним багатством її не обдарувала природа. Вони запевняли, що справжній аристократизм відразу видно.

Можливо, Йоганну Вайсу не були відомі теоретичні аргументації цих учених. Можливо також, що для полеміки з ними з цього питання він не мав достатньої ерудиції. Але перед ним виникла практична необхідність якнайшвидше стати чванливим, пиндючним пруссаком, мислення