Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

110

1 вересня

Чергова п'янка нічим не відрізнялася від багатьох попередніх. Юнаки розмістилися на кухні та в кімнатах, що розташовані найближче. Зазвичай вахта одразу ж розганяла такі вечірки, але Лариса Тимофіївна все розуміла і щоразу закривала на це очі. Сама колись такою була.

Цей вечір теж не минав без гри в "крокодила", "правду чи дію", або ж у карти - залежно від ступеня сп'яніння. Дівчата одна за одною знімали короткі історії й викладали в інстаграм. Їхні обличчя миготіли у світлі телефонів, а пальці завмирали в очікуванні чергового лайка, ніби той додавав важливості їхній присутності.

Деякі гості поступово зникали в темному коридорі та холі. Періодично на поверх заходили студенти з інших курсів і спеціальностей - вони також святкували, хоч і не так масштабно. Музика гриміла так, що вібрували стіни, а смак алкоголю та цигаркового диму відчувався майже фізично.

 Після дванадцятої ночі більшість присутніх знесилилася. Одні хотіли спати, а інші, досягнувши глибокої стадії сп'яніння, просто сиділи та балакали. Лєра й Філіп розмістилися на краю кухонного столу. Навпроти них, розвалившись на стільцях, сиділи Влад і Коля. Решта відокремилися, хоч і перебували там само.

- Друзі, - протягнув Влад. - Відчепіться вже від своїх екранів. Протріть очі, реальне життя тут!

- Тут сумно, - Лєра вперше подивилася на нього.

- Ага, осіння депресія, - повільно сказав Коля, насилу вимовляючи букви.

Лєра продовжила щось писати в телефоні, а Філіп дивився в одну точку і не брав участі в розмові. На це в нього було достатньо причин, про що він ніколи не розповідав. Хоча багато хто й так знав.

Наприклад, що рівно рік тому загинули його батьки. Рівно рік тому цією ж компанією вони вперше зібралися: пили, святкували та знайомилися. Філ був безмежно щасливий бути тут, а потім йому зателефонувала бабуся і сказала, що батьки загинули - розбилися на машині. Важко йому далося це пережити: якийсь час не вистачало моральної підтримки батьків, потім - матеріальної. Півроку тому його сусід Костя, і сам того не бажаючи, втягнув його в наркобізнес. Робота не складна, але прибуткова. Просити гроші у бабці він не міг, тому що їх просто не було, а самому допомагати хотілося - він і погодився. Але крім легких грошей і вільного графіка було багато підстав.

Щоразу Філіпу вдавалося вийти з води сухим, що б він не робив. І навіть коли сам на траву підсів, поводився незграбно і безвідповідально, його змогли витягнути - добре, що вчасно кинув.

Проте варто було випадково натрапити на Марка, як усе пішло шкереберть. Він бачив у ньому загрозу, відчував небезпеку, хоча й не міг точно визначити, у чому справа. Філіп не мав права відкрито показувати свою недовіру, бо це могло обернутися проти нього.

Але ті люди не знали, що Філ ніколи б його не здав - тільки тому, що не міг втратити роботу. Єдине, чого він хотів - так це відгородити Лєру від цього монстра. Якби він тільки знав їхні плани, то міг би все змінити. На жаль, він ні про що не здогадувався.

Здавалося, гірше вже не буде, але вчора він дізнався, що Єва поїхала. Просто зібрала речі й зникла, ніби її ніколи не існувало. Хвилювало не її зникнення, а факт втечі. Вже донеслися чутки, що вона - та сама продажна тварюка, яка зробить все, аби свій зад врятувати; з її зникненням це тільки підтвердилося. Вона з самого початку була проти нього, мала авторитет, високо цінувалася в колах цих жахливих людей і виконувала важливіші ролі, ніж звичайний закладчик.

Але ж Філ вірив їй, більш того, встиг полюбити дивакуваті манери й характер. А вона лише грала свою роль і наглядала за ним. Було складно в це повірити: спілкувалися вони з Філіпом вже три місяці, і виявляється, весь цей час вона його тупо обманювала. Краще б сотні разів серце розбила, але не танцювала під дудку Марка.

Філіп давно здогадувався про їхні плани й хотів перестрахуватися: написати про все в щоденнику і заховати, щоб у разі чого друзі знали правду. Він і гадки не мав, що з ним можуть зробити за зайві знання, але не вірив, що ці люди здатні вбивати, проте відчував, що має десь залишити правду. Про це він розмірковував, сидячи на кухні. Поки інші насолоджувалися життям, він думав про смерть. Уже вкотре, яка б думка його не відвідала, все зводилося до одного.

- Філ, ти чого такий похмурий? - Коля ляснув його по плечу.

Філіп сіпнувся від несподіванки й підняв голову. Зі своїми роздумами зовсім забув, де перебуває.

Один із хлопців, що зависали на кухні, висунувся у вікно і перестав стримувати блювотні позиви. Для такої вечірки - це звичайне видовище, нічого дивного. Тільки не для старости поверху. Мирослава втомилася бігати за всіма, брати провину і відповідальність на себе; з кожним разом вони дивували все сильніше.

- Задовбали битися! - крикнула вона в коридор і зайшла на кухню. Побачивши хлопця, який блював у вікно, зависла. Відкинула окуляри на маківку і продовжила істерики: - Підвіконня вранці сам будеш мити!

Закінчивши свої справи, хлопець повернувся до неї та махнув рукою, аби його залишили в спокої.

- Я піду телефон на зарядку поставлю, бо не можу жити з п'ятьма відсотками, - Філіп підвівся зі столу. - Потім, напевно, спати піду.

Друзі кивнули, і він зник у темному коридорі, де навіть у такий день ніхто не посмів увімкнути світло. Там зустрів ще кількох людей, яких раніше не бачив. Вони розмовляли на підвищених тонах і дико сміялися. Від них Філіпа відволік Руслан Маковей. Налетів на нього так, що ледь із ніг не збив.