Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- О, бро, я тебе якраз шукаю, - видихнув він. - Хвилин за десять мене виведеш? Я ще в одне місце сходжу.

Філіп його вже не чув, дивився на хлопців, які проходили повз, а за ними бачив доволі знайомий силует, що зайшов в одну з кімнат. Йому не здалося: попри нетверезий стан, він зміг побачити Марка, який, немов тінь, зник за дверима. У модних джинсах і толстовці він злився з юрбою і не викликав би підозр.

- Філ? - Руслан смикав його за плечі. - Чуєш?

- Так! Через десять хвилин, я зрозумів, - він знову перевів погляд на товариша.

Коли Руслан зник, Філіп попрямував до тієї самої кімнати, де бачив Марка. Не розумів, що він тут робить і до кого прийшов, якщо не до Лєри.

Щоб переконатися у відсутності галюцинацій, дістав телефон і набрав його номер. Абонент поза зоною дії.

- От чорт, - прошепотів Філ.

Він підійшов до дверей, набрав номер ще раз, і на диво гудок пішов. Почулася стандартна мелодія айфона. Значить, все-таки він.

Прямо перед його носом відчинилися двері. Марк наче відчув його присутність і так вчасно з'явився на порозі.

- Поговоримо? - він відійшов, даючи Філіпу пройти.

Вони були знайомі тільки як найкращий друг Лєри і як її хлопець, але не як колеги. Бачилися кілька разів у житті - і то не в робочій обстановці. Намагалися не світитися, при цьому прекрасно знали, хто в чому замішаний.

Філіп уявляв, про що піде мова, і не заперечував. Зайшов у кімнату, звідки вже не вийти.

Його зникнення залишилося непоміченим, бо у коридорах не горіло світло, а п'яні студенти не звертали уваги на такі важливі речі. Намагалися насолоджуватися життям, поки алкоголь у крові дозволяє.

Перший час гулянка на кухні не вщухала. Натхненна завтрашніми заняттями, Мирослава присіла на стіл, де нещодавно був Філіп, і взяла стаканчик із випивкою.

- Зізнавайтеся, хто скучив за Ковалевською та Залізняком? - вона звернулася до всіх. Решту викладачів не згадувала, бо вони були занадто простими й нудними, щоб говорити про них, а ці двоє виділялися. Тому щоразу, чуючи їхні прізвища, посмішки автоматично з'являлися на обличчі кожного студента.

Це - по тверезому, але зараз усі фукали, усвідомлюючи, що завтра почнеться по-новому: щодня ходити на ненависні пари, докладати зусиль, щоб не заснути або ж робити це непомітно, а після витрачати весь вечір на домашнє завдання, якого було більше, ніж у школі.

Поки присутні на кухні розмірковували про новий навчальний рік, що обіцяв бути не менш захопливим, Лєра не відривала погляду від телефону. Виглядала настільки щасливою, що хлопцям було незвично, особливо знаючи причини її раптової радості. Влад не витримав і вирвав з її рук телефон, вимкнув і поклав собі в кишеню.

- Агов! - схопилася Лєра. - В мене важлива бесіда.

- Що може бути важливого з Марком? - видав Влад.

- Він каже, що поїде на кілька днів із міста.

- Упевнений, ти сильно не засмутишся, - він повернув їй телефон.

- Та що ти в цьому розумієш? - Лєра закотила очі. - Так, Філ спати пішов?

- Ага, - сказав Коля. - Не припала йому до душі така гулянка, самі ж бачили.

В якомусь сенсі він мав рацію, бо вони теж встигли занудьгувати, але ненадовго. На кухню увірвався Артур Сироватський. Очі блищали від радості, весь спітнілий, немов десяток кілометрів пробіг, ще й хитається. Щоб не впасти зовсім, узявся руками за двері.

- Не повірите, що я знайшов, - він дістав із кишені пакетик трави.

- З глузду з'їхав?! - Мирослава відкинула телефон і підійшла до нього. - Її ж за запахом почують, тому ніякої трави в гуртожитку! Мені за це потім відповідати.

- В кімнаті ніхто не відчує, - рішуче зазначив Артур. - Ми у вікно.

- Виходьте! - крикнув Влад з іншого кінця кухні.

Мирослава зупинила Артура, схопивши за лікоть.

- Якщо хочеш палити - йди у своє крило, у свою кімнату, але не тут.

- Ти нудна.

- Я староста, - вона не відводила очей, поки його спина не зникла у темряві коридору.

Найстійкіші продовжували стирчати на кухні, але більшість уже розійшлися спати.

- Ваше здоров'я, - Коля підняв склянку і, дивлячись на брата й сестру, випив.

Він випадково зловив погляд Лоліти, що під час розмови з Мирославою встигла десяток разів подивитися на Влада і на цьому не зупинялася.

- Схоже, наша Лола напилася до стану "хочу колишнього", - зауважив Коля.

- Нехай звернеться за допомогою до мого сусіда Костянтина, - Влад потягнувся за коньяком.

- Не зрозумів, - скривився Коля. - Ви ж розбіглися стільки місяців тому.

- Так, і знаєш, як вона помстилася мені за те, що я її кинув? - тихо запитав він. У коридорі було надто шумно: хтось знову ввімкнув музику, тож зайві вуха його точно не підслухають. - Вона переспала з Костею. Думала, мене це зачепить. Ага, звісно. Собі ж гірше зробила.