Читати книгу - "Вибрані твори"

Тому всім серцем ненавиджу германців, убити вбивників, злочинців — то не гріх Хай Україна буде табором повстанців, Хай зміниться в твердині кожний наш поріг. На Володимирську Гору, за храм Софії ішло німецьке військо горде від звитяг, поетка в Києві снувала плани, мрії про боротьбу з тим військом і про змаг. Та всі діла Теліги, змови, вчинки, кроки слідили, знали вже лукаві вороги, й в тюремну келію вгнав поліцист жорстокий поетку сковану в кайдани, ланцюги. Коли вночі у тьмі Теліга у в’язниці гляділа з-поза ґрат на площу і на парк, чомусь згадала, що колись читала в книжці, як то кати спалили Жанну д’Арк. І засудили так її судді злосливі: — Щоб український нарід нас не поборов, Телігу за діла і твори бунтівливі на розстріл! Кара смерті! Кров за німців, кров! Світало. З келії понурим коридором, подвір’ям, сходами з пивниці катівні Теліга скоро йшла й спокійним, гордим зором дивилася на рій ескорти, солдатні. І нагло з-поза ґрат в’язничних у віконце заглянуло проміння сонячне, й в той час подумала поетка: — Я бачу ясне сонце... Я бачу сонечко в житті останній раз! Заблиснули нараз багнетів гострі леза, зловіщо брязнула і карабінів сталь, коли до розстрілу ступала поетеса, здавивши у душі, у серці страх і жаль. До брам окованих і по тюремних стінах, у заґратовану темницю у підвал зов, оклик пролунав: — Нехай живе Вкраїна! Прокльоном відповів усміхнений капрал... І сальва крісова відбилася луною об мур і бачили там тільки прусаки, як жінка впала вмить убита під стіною, як з ран її плили кривавії струмки. Найкращий, буйний квіт народу, України іскошений упав убивникам до стіп, і без хреста, і без молитви, домовини тюремщик уночі поклав поетку в гріб.