Читати книгу - "Вибрані твори"

За волю рідного свого народу, краю, Їх щастя і добро в змаганні, на війні найкращі із борців, найліпші умирають, тому й Теліга вмерла, згинула в борні. Княгині Ольги край і спадщина нетлінні, бо в змінах всіх століть і подій, поколінь живе в нас дух князів у кожному мужчині, а у серцях жінок живе ще дух княгинь.
II Була така пора: зійшлась моя дорога з Твоєю, й далі ми вже по однім путі, із Праги чеської, із города старого, все спільно, дружньо йшли в прийдешнє у житті. Коли ходила Ти до школи із книжками чи то на прогульці у гурті учениць, ми зустрічалися, йшли разом вулицями за Гуса пам’ятник побіля кам’яниць. Була в ту пору теж одна така неділя, коли і Ти, і я, і Ольжич-молодець плили у човнику Велтавою на хвилях за тихі заплави, скелистий острівець. Тоді-то Ти й Твій друг, вдумливий ніжний мрійник, під ритми колихань Велтави і човна читали вірші, що були немов лелійні квітки, які росли, цвіли на мілинах. За мостом Карловим з доби Середньовіччя, неначе в дзеркалі тремтливий силует, Твоє чоло, лице і Ольжича обличчя в ріці відбилися — поетка і поет. Вдивлялась Ти у плесо водне, то у вежі святинь і палаців у Празі близь Градчан, коли барвисту тінь, посріблені мережі, над ними постелив поранковий туман. В той мент утілилась у всю Твою істоту закоханість у світ, природу, все життя, що кликала Тебе любити насолоду хвилиною, що йде й мине без вороття. Всміхалися до нас і сонце, й синь небесна, а вотуми вітрів, пінистих брижів, хвиль вколисували нас, і радість безбережна нам подала пугар солодких удовіль. Коли схилялась Ти з човна, Твої рум’янці смаглявих лиць поцілували вітерці, волосся чорних кіс чесали тій панянці,