Читати книгу - "Вибрані твори"

що в човнику плила із квітами в руці. Сп’яніла захватом, в пориві втіхи, гожа, немов здійснивши всі дівочі мрії, сни була і Ти тоді прекрасна, ніби рожа, як образ юности, світанку чи весни. Щось буйно молоде, чарівне і дівоче являлося в Твоїх очах палких, ясних, коли привабливо всміхалися ті очі, й проміння сонячні відбилися у них. Співали ми, й нараз, коли хитався човник то над свічадо і над лелії водяні, над лози линув ген той спів пісень любовних і з шумом леготу зливалися пісні, а з ритмом колихань човна і хвиль Велтави єднались ритм і тон мелодій, пісеньок, Твій сміх, Твої слова, привітливі, ласкаві, Твій кожний рук і крок — граційні, мов танок, І Ольжича, й мене п’янили — чар природи, пригоди в прогульці, весни краса і чар Твойого усміху, і слів Твоїх, і вроди Твоєї пишної, і дня теплінь та жар. Коли наш човник плив, коли плескали весла, вдаряли гриви хвиль запінених, шумких, то туга і журба вигнанців наче щезла і сум у їх серцях німів, замовк, затих. І нам здавалося, що стежка у майбутнє уже постелиться до щастя і добра, що жде на нас життя веселе і могутнє, розкішне, сонячне, як весняна пора. І думав я тоді, коли вже на прощання я ніжно цілував долоні рук Твоїх: — Олена створена для щастя, для кохання для співу, радості, для танців, для утіх! Я згадую тепер той день, мов казку дивну знаю: у тюрмі загинув Ольжич, мій друг, убили вороги й Телігу-Шовгенівну, та вічно житиме в народі їхній дух. Із споминів моїх про Ольжича й Олену зродилась пісня ця, як родить квіти дощ. Цю пісню, смутками й жалобою натхненну, складаю на Твій гріб, Олено, замість рож!

1952