Читати книгу - "Вовк-тотем"

— Начальник Бао дозволив. А тобі що, не подобається? Якщо будівельники їдять дичину, то це ж для вашої бригади економія корів і баранів.

Ян Ке закричав:

— Усі китайці знають, що тільки жаби їдять лебедине м’ясо, то ти китаєць чи ні?

Начальник Ван відповів на це, холодно посміхаючись:

— Я — китаєць і тому не можу дозволити, щоб лебеді полетіли до волохатих,[143] ти що, хочеш подарувати лебедів на обід волохатим?

Ян Ке давно помітив, що тутешні «волоцюги» гострі на язик, от і зараз йому нічого було зауважити на сказане.

Коли лебедя витягли на берег, Яна Ке вразило те, що з грудей білого птаха стирчала стріла, а на плоту він помітив великий лук, зроблений з товстих бамбукових дощечок, і оберемок ще не використаних стріл. Тож не дивно, що він не чув пострілу. А він щойно ламав голову, як ці двоє могли підстрелити лебедя без рушниці. Виявляється, вони вдалися до найбільш первісної зброї. В епоху рушниць і гармат він раптом побачив лук і стріли, що мали величезну вбивчу силу для лебедів і були навіть ефективнішими від рушниць, адже потаємнішими: вони не лякали інших лебедів та водяних птахів, тож ними можна було вбивати декілька разів. Ян Ке нагадав собі, що не можна недооцінювати цих людей і потрібно діяти не напролом, а хитрістю.

Ян Ке тимчасово притлумив свій гнів у серці й з великим зусиллям змінив вираз обличчя. Узявши лук, він сказав:

— О, гарний лук! Тугий! Це ви з нього підстрелили лебедя?

Начальник Ван, побачивши, що Ян Ке змінив тон, хвалькувато сказав:

— А то ні! Цей лук я переробив із бамбукового лука в юрті Комітету пасовища, яким збивали повсть і вовну. Він міцний, з нього без зусиль можна й людину вбити.

Ян Ке витягнув одну стрілу й сказав:

— Можна я спробую?

Лао Ван, який сидів на вкритому травою горбику на березі й спостерігав, як Ершунь тягає здобич, з люлькою в зубах сказав:

— А от робити стріли — морока, тож я краще залишив би їх на наступний раз. Проте одну можеш вистрелити, а більше — ні.

Ян Ке уважно роздивлявся лук і стріли. Дощечка, з якої було зроблено лук, була приблизно в палець завтовшки, а завширшки — три пальці, його тятива була скручена з кількох поворозок коров’ячої шкіри у товщину олівця. Тіло стріли було зроблено з обструганої вербової гілки, а пір’я взяте з місцевих ресурсів — у диких гусей. Найбільше Яна здивував наконечник — він був зроблений із залізного покриття консервної бляшанки і на ньому ще виднілися два ієрогліфи «червонопечений…». З бляшанки спочатку вирізали трикутник, яким потім обгорнули кінець стрілища й закріпили на ньому маленькими гвіздочками, внаслідок чого там утворилась гостра трубка, схожа на стрижень лебединого пера. Стрілище в середині цієї трубки також було навскісно сточене й обмотане бляшанкою так міцно, що не видно було й шпаринки. Ян Ке спробував пальцем кінчик стріли — він був твердим і гострим, мов у маленького списа. Він прикинув на руці вагу стріли — її стрілище не було важким, але наконечник важив достатньо, щоб її не зносило вітром.

Лук був справді тугим — Ян Ке з великим зусиллям відтягнув його на п’ять-шість пунктів. Він натягнув тятиву й поставив стрілу, прицілившись у трав’яний горбик на відстані більше десятка метрів. Коли він із силою вистрелив, стріла полетіла і впала поряд із горбиком, причому наконечник глибоко засів у землі. Ян Ке підбіг, обережно вийняв стрілу й витер з неї глину — кінчик її при цьому не затупився. Тієї миті він раптом відчув, що повернувся в давні часи існування вершників і лучників у монгольському степу.

Повернувшись до начальника Вана, Ян Ке спитав:

— Коли ти стріляв у лебедя, як далеко він був від тебе?

— Кроків сім-вісім.

— Так близько і лебідь тебе не побачив?

Начальник Ван постукав люлькою й сказав:

— Позавчора я зайшов в очеретяну затоку й шукав там лебедині гнізда, шукав дуже довго, поки здибав. А сьогодні вранці ми вдвох, убравшись в очерет і надягнувши очеретяні капелюхи, помалу запливли туди. На щастя, ще й туман був великий, тож лебеді нас не бачили. Лебедине гніздо заввишки буде на зріст людини, звите воно з очерету. Лебедиха саме сиділа на яйцях, а лебідь плавав поряд на воді й стеріг її.

— А ти оце вбив самку чи самця?

— Ми лежали дуже низько, тож не могли поцілити ту, що сиділа на яйцях, тож довелося чекати самця. Чекали ми довгенько, поки він підлетів до плоту, я вистрелив і відразу пробив йому серце, він тріпнувся кілька разів і затих. Самка почула назовні звуки, схопилася й полетіла, а ми тоді вже підпливли до гнізда й забрали звідти два яйця.

Ян Ке подумав, що здатність цих волоцюг до виживання і руйнування — це не жарт: немає рушниці — вони зроблять лук; немає човна — вони зроблять пліт; а ще вміють замаскуватися, довго сидіти в засідці й можуть поцілити жертву з першого пострілу. А якщо їх спорядити рушницями, патронами й тракторами, то до