Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Попри те, що загалом з Арістотелевою теорією матерії філософи доби Відродження досі погоджуються, вона зазнає певної трансформації, доповнюючись концепціями про побудову світу з найдрібніших часток (корпускул), які були традиційно чужими для вчення Арістотеля.

Властивості

та якості

тіл

У межах Арістотелевої системи мислення теорія матерії мала визначення цілком протилежне концепції про атомістичну будову світу. За Арістотелем, сутність, чи то пак єство кожної речі, що існує окремо, складається з форми (внутрішнього начала, яке визначає її властивості та структуру) і матерії, або субстракції. Але форма і матерія існують окремо лише в мисленні, у фізичному світі немає форм без матерії, як не існує матерії, позбавленої форми, всі тіла складаються з чотирьох стихій, кожній з яких відповідають спарені властивості: вогонь — гарячий та сухий, повітря — гаряче та вологе, вода — холодна та волога, земля –холодна й суха. На відміну від учення про атомістичну будову світу, найголовніші складові тіл визначаються не кількісними, а якісними властивостями. На відміну від атомів, що є незмінними, арістотелівські стихії не вважаються незмінними, а кожна з них здатна перетворитися на будь-яку з решти трьох, змінюючи одну чи обидві свої властивості.

Поміж прихильників Арістотелевого вчення вже в Середньовіччі з’явилися прибічники різних поглядів на одну з найбільш діткливих проблем у теорії про матерію, створеній майстром. Себто, чи у змішаному тілі зберігаються первісні стихії, з яких його було утворено, і якщо зберігаються, то в якому вигляді.

Різні розв’язки щодо складу змішаних стихій, по суті, ґрунтуються на філософських, а не досвідних причинах. Прихильники Арістотелевої теорії з Падуї, наслідуючи поглядам Аверроеса (1126—1198), переконують, що у змішаному стані елементи зберігають свої форми, які містяться в них, але виявляються менше, тоді як томісти стверджують, що зберігаються лише властивості природних елементів, проте не їхні форми. На думку Фернеля (1497—1558), форми елементів зберігаються, але в неактивному стані, позаяк є ув’язненими вищою формою mixtum.

Межі

Арістотелевої

теорії

Хоча ці суперечки можуть видаватись суто словесними, дискусії про змішані стихії відкривають шлях до занепаду Арістотелевої теорії про матерію; зрештою, Арістотелева філософія заходить у глухий кут, не маючи розв’язку задачі, яка б ґрунтувалась на принципах Арістотелевої думки. Віднині, обговорюючи змішані природні елементи, послуговуватимуться концепцією «природного мінімуму», аби долучити теорію про корпускулярну побудову світу до арістотелізму Чинквеченто.

Доктрина про minima naturalia постає як добре означена теорія про структуру матерії Агостіно Ніфо (1473?—1546?). До нього мініми вважалися здебільшого лише теоретичними межами поділу, за якими речовина перестає існувати, тобто втрачає власну форму. Натомість Ніфо переконує, що minima справді існує, й коли дві речовини хімічно діють одна на одну, реагують їхні відповідні мініми, таким чином утворюючи складені мініми.

Юлій Цезар

Скалігер

Юлій Цезар Скалігер (1484—1525) здійснює ще один крок до тлумачення мінім як корпускул, стверджуючи, що minima і mixtum різних речовин мають різні розміри. Скалігер пояснює хімічний склад (mixtum) як наслідок руху minima, що визначає взаємовплив речовин. Франсіско Толет дотримується тієї самої думки, як і Скалігер, стверджуючи, що складний елемент формується, коли обсяг його складників сягає їхньої minima naturalia. Зрештою завершив тлумаченняminima з погляду корпускулярної будови на початку наступного століття Даніель Зеннерт (1572—1637).

Теорії гілозоїстів

Бернандіно

Телезіо

Повернення до філософських систем, відмінних від Арістотелевої, як, наприклад, до стоїцизму, сприяє утвердженню гілозоїстичних доктрин, які приписують матерії внутрішні начала дії та життя. Одним із найголовніших прихильників гілозоїзму є Бернардіно Телезіо, котрий наполягає на тому, що у природі існують три начала: дві активні природи (холод і тепло) та тілесна маса. Всі три начала існують не окремо одне від одного, а разом містяться у всіх тілах, а матерія є не пасивною, як переконані прихильники Арістотеля, а активною. Отже, у Телезіо вже немає протиставлення матерії і форми, а натомість є матерія, яка відрізняється, залежно від різних рівнів активності.

Згодом думку про те, що всесвіт є живим, підхоплює Кампанелла (1568—1639) у своєму творі «Про сенс речей та магію» (написаному в 1590 р.), де, утім бракує матеріалістичних відкриттів, які натомість помітні у Телезіо.

Уялення про природу як живий організм властиві і натурфілософії Парацельса (1493—1541) та його послідовників, які Арістотелевій доктрині про чотири стихії протиставляють три хімічних начала: сіль, сірку та ртуть, з яких складаються тіла й на які їх можна розкласти, подіявши вогнем. На думку прихильників системи Парацельса, дух, украй тонка та активна матерія, оживлює всю природу; життя існує у всій природі, а різні природні сутності взаємодіють, притягуючись та відштовхуючись.

Атомістична теорія

Джилорамо

Фракасторо

Відродження прадавнього вчення про атомізм відбувається подвійним шляхом: з одного боку, на філологічній ниві, а з іншого — у царині медицини. Латинський переклад Амброджо Траверсарі (1386—1439) «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів» Діогена Лаертського стає головним джерелом пізнання філософської думки Епікура, а нове знайомство з поемою Лукреція De rerum natura завдяки перекладу Поджо Браччоліні (1380—1459), адже ця поема в Чинквеченто справляла значний вплив, дають можливість філософам XVI ст. ознайомитись із фізикою, що ґрунтується на атомістичній побудові матерії.

У царині медицини теорії про корпускулярність матерії постають у дискусіях щодо причин виникнення заражень: так, Джилорамо Фракасторо (1478?—1553) вважав, що осередки запалення поширюються завдяки насінню, яке він розумів як корпускули, що, утім, не є геть тотожним атомам Епікура, адже останні наділені суто геометрично-механічними властивостями.

Джордано Бруно

Усіляко підтримав атомістичну теорію Джордано Бруно, на чию думку всі