Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

— Відтоді я кілька разів бачила вас по новинах.

— А, — похитав він головою, дивлячись у нікуди. — І це теж

було, здається, давним-давно. Я от щойно від капітана. Він

сказав, що намагався переконати тебе приєднатися до нас. Але

без особливих успіхів.

Зайшло двоє охоронців, які рушили вздовж камер. Кларісса

впізнала в них обох Ешфордових союзників. Кортес узагалі на

них не зважив.

— Без особливих, — кивнула Кларісса і додала: — Він часто

бреше.

Кортес повів бровами.

— Бреше?

— Сказав, що зможе вибити для мене амністію. Коли будемо

вдо ма, доставить мене на Цереру і ОПА мене захистить. От

тільки це йому не під силу.

Кортес глибоко зітхнув:

— Ні, не під силу. Я можу говорити відверто?

— Не думаю, що в своєму становищі можу вам перешкодити.

— Я вважаю, в нас із тобою чимало спільного. В тебе на руках

кров. Кров невинних.

Кларісса хотіла було гмикнути, заховатися за маскою

байдужості, а натомість відчула вразливість і незрілість. Кортес

говорив, ніби нічого не помічав. А може, й справді нічого не

помітив.

— Я зіграв… ключову роль у тому, що ми всі опинилися біля

цієї брами. Об’єднаний флот, у складі якого представники всіх

трьох людських спільнот, з єдиною славною місією. — Його

похмурі слова гірчили, але потім він продовжив, і дівчині

здалося, що, можливо, це в ньому промовляє рана, схожа на її

власну. — Марнославство входить до числа виробничих ризиків

моєї професії. І боюся, я йому зміг дати раду лише частково.

— Це я провела Голдена у Кільце, — промовила Кларісса, не

певна, зізнається вона зараз у злочині чи пропонує руку

підтримки Кортесу.

— Так. А решту за ним провів я. Тому й загинули, бо я осліпив

їх і не дав розгледіти небезпеки, що поставали. Я привів свою

паству на бойню. Мені здавалося, я поклався своєю вірою на

провидіння, однак…

Погляд Кортеса спорожнів, в очах забриніли сльози.

— Отче?

— У дитинстві, — знову заговорив Кортес, — мої кузени

знайшли труп. Він лежав у аройо ген за нашими територіями.

Мене взяли на слабо, що я не піду на нього подивитись. І хоча

мені було страшно до сказу, я все ж таки пішов із високо

піднятою головою та вдав, наче анітрохи не боюся. Пізніше

лікарі нам сказали, що той чоловік помер від якоїсь із давніх

геморагічних пропасниць. І мене для профілактики на все літо

посадили пити антивірусні препарати. Тож, думаю, в мене таке

не вперше. Не вперше я поклався всією своєю вірою на

провидіння, хоча насправді змагався з власними страхами, через які загинуло багато людей.

— Це не ваша провина.

— Зате моя проблема. Можливо, моя хиба прислужилася

більшому добру. Ти мала рацію, дорогенька. Амністія не чекає

ані на тебе, ані на мене. Проте з абсолютно інших причин.

Кларісса підвелася. Кортес поглянув на неї, немовби перед ним

була штанга. Те, що старий звірився Кларіссі, його страх і туга, що він їх носив із такою гідністю, пробуджували відчуття поваги, хоча він їй ніколи не подобався.

— Іншопланетяни становлять для нас велетенську загрозу.

Через гордощі я вважав, що їх можна загнуздати або ставитися

до них, як до рівних. Смерті, свідками яких ми стали, будуть

самотньою крап линою в океані. Ми охоче здались у руки самого

диявола. Не всі це розуміють, але, можливо, якраз ти належиш

до іншого числа.

На превеликий свій подив Кларісса відчула, як до горла їй

підступає страх. У далекому кінці коридору брязнув метал.

Відчинилися двері Ешфордової камери. Пролунав голос одного

з охоронців, але Кортес не відволікався і його повна увага, спрямована на неї, здавалася потоком холодної води, що

розтікається по опіку.