Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Княжич справляв враження чоловіка, який поводиться абсолютно невимушено і з такими, як сам, і з ширшим оточенням. Махнувши служниці в чорно-білому принести карту вин, Адолін усміхнувся їй — хоча та була темноока — і його усмішки виявилося досить, щоб вишколена мажордомка зашарілася.

І такого світського лева Шаллан зібралася захомутати? Буря забирай! Та намагаючись пошити в дурні ватажка Примарокровних, вона відчувала в собі більше снаги! «Поводься як належить, — промовила до себе подумки дівчина. — Адолін обертається серед “вершків” королівства й упадає коло найвитонченіших великосвітських панянок. Він очікує, що й ти така са́ма».

— Гаразд, — зронив княжич, гортаючи карту вин, де записи були зроблені ґліфами, — то ми маємо одружитися.

— Я б пом’якшила формулювання Вашої Ясновельможності, — заперечила Шаллан, ретельно добираючи слова. — Ми не те щоб маємо одружитися. Ваша кузина Ясна просто запропонувала нам поміркувати над такою перспективою, а ваша тітонька, схоже, погодилася з її думкою.

— Допоможи Всемогутній тому чоловікові, чиє майбутнє взялися влаштовувати його родички, — зітхнув Адолін. — Самій їй, звісно, можна дівувати хоч би й на четвертому десятку, та коли я не маю нареченої у двадцять три — це вже серйозно. Махровий сексизм — скажете, ні?

— Ясна ж хотіла одружити й мене, — заперечила дівчина, — а тому я не назвала б це сексизмом. Радше… яснізмом? — Вона позволікала. — Ясніанством? Теж ні. От халепа! Словом, принцеса вважала, що це питання потребує проЯснення…

— Ну, не знаю, — кинув Адолін, перевертаючи прейскурант догори ногами, щоб і Шаллан могла ознайомитися. — Як гадаєте, що нам замовити?

— Буря забирай! — охнула та. — То всі ці вина відрізняються?

— Атож, — підтвердив Адолін і, по-змовницькому нахилившись ближче, докинув: — Хоча мені, щиро кажучи, байдуже. Це Ренарін знається на різниці між ними: як заведе, то цілу лекцію прочитає — аби тільки слухали. А я замовляю якийсь мудрований сорт, але насправді обираю за кольором. — Він скривився. — Формально кажучи, ми на війні, тож я, про всяк випадок, не питиму нічого аж надто п’янкого. Дурня це, звісно — адже вилазок на плато сьогодні не буде.

— Ви певні? Я гадала, вони відбуваються непрогнозовано.

— Так, але сьогодні черга інших таборів. Хоча перед великобурею їх так і так майже ніколи не проводять.

Княжич відкинувся на стільці й, проглянувши винну карту, вказав на одне з вин і підморгнув офіціантці.

Шаллан похолола.

— Стривайте-но. «Перед великобурею»?..

— Еге ж, — підтвердив той, кинувши погляд у куток, на годинник. Себаріал якось казав, що вони тут почастішали. — Стихія може налетіти будь-якої миті. А ви не знали?

Шаллан аж похлинулася й, поглянувши на схід, де пролягли розколини Рівнин, подумала: «Без паніки! Поводься елегантно!» — хоча якійсь первісній частині її єства кортіло натомість кинутися геть і сховатися. Дівчині раптом здалося, наче вона відчуває зниження атмосферного тиску — немовби саме повітря намагалося втекти. А то, бува, не буря починається он там, удалині? Пусте, привиділося. Але вона все одно мружилася, придивляючись.

— Я не мала часу зазирнути в Себаріалові метеорологічні таблиці, — вичавила із себе Шаллан.

Хоча, знаючи князя, ті, певне, були хтозна-колишні.

— Он воно що, — кинув Адолін. — А я все думаю, чого ви не питаєте, що це за місце. От і вирішив, що вам про нього вже розповідали.

Теж мені «місце» — відкритий балкон, що звернений на схід. Тепер їй стало здаватися, неначе світлоокі, попиваючи вино, сидять як на голках і чогось чекають. Куди практичнішим Шаллан видалося інше «місце» — простора кордегардія з міцними дверима.

— Ми тут у ролі глядачів? — прошепотіла дівчина.

— Це нова «фішка», — пояснив княжич. — Сенс вочевидь у тому, щоб сидіти тут, аж доки буря не наблизиться впритул, а потім миттю заховатися в приміщенні. Я не один тиждень поривався завітати, але тільки щойно переконав своїх «няньок», що нічого тут зі мною не станеться. — Остання фраза пролунала дещо роздратовано. — Якщо хочете, можемо перебратися в безпечне місце просто зараз.

— Ні, — відхилила пропозицію Шаллан, примусивши себе розтиснути пальці, що відчайдушно хапалися за стільницю. — Зі мною все гаразд.

— Ви бліда.

— Для мене це природно.

— Через те, що ви веденка?

— Через те, що я тепер увесь час на межі паніки. А ось і наше вино!

«Спокійно», — повторила вона подумки сама до себе, свідомо не дивлячись на схід.

Служниця принесла їм дві чаші іскристого синього вина, й Адолін, узявши одну з них, оглянув її вміст на світло, понюхав, пригубив і, задоволено кивнувши, відпустив подавальницю. Наостанок він усміхнувся їй, а коли жінка пішла, провів поглядом її стегна.

Шаллан звела на нього брову, але той, здавалося, сам не помітив, що зробив щось не те. А тому, знову обернувшись до нареченої, повторно нахилився ближче:

— Я знаю, що, куштуючи вино, його збовтують, споліскують ним рота й таке інше, — шепнув княжич, — але ніхто так і не зумів пояснити мені, що саме я маю розсмакувати.

— Може, чи не плавають у ньому мошки?

— Ну ні — таке мій новий дегустатор помітив би.

Він усміхнувся, але дівчина збагнула, що той, мабуть, не жартує — адже до охоронців саме підійшов потеревенити якийсь худий чоловік у цивільному. Вочевидь дегустатор.

Шаллан пригубила вино. Гм, смачне — злегенька солодкувате й трішечки пряне. Хоча наразі їй було не до таких нюансів — адже буря…

«Припини, — сказала собі дівчина, всміхаючись Адолінові. Вона мала зробити так, щоб ця зустріч залишила в нього приємне враження. — Переведи розмову на нього». Таке радили в одній із книжок, яку пригадала Шаллан.

— До речі, про вилазки на плато, — зронила вона. — А звідки ви знаєте, коли на них вирушати?

— Га? О, в нас є розвідники, — пояснив Адолін, відкинувшись на стільці. — Вони чатують на спостережних вежах з велетенськими підзорними трубами, видивляючись, чи немає на одному з плато, куди можна відносно швидко дістатися, хризаліди.

— Я чула, що ви здобули чимало яхонтосердець.

— Тепер про це, мабуть, не варто… Батько хоче, щоб здобуття цих трофеїв перестало бути змагальним.

Княжич очікувально глянув на співрозмовницю.

— Але ж говорити про минулі перемоги вам не заборонено, — заперечила Шаллан, відчуваючи, що саме такої репліки від неї й чекають.

— Гадаю, ні, — погодився Адолін. — Кілька місяців тому під час одної вилазки я, вважайте, самотужки захопив хризаліду. Бачте, яка штука: зазвичай ми з батьком першими перестрибуємо через прірви, щоб розчистити шлях для мостів.

— Але ж це небезпечно?! — охнула Шаллан і, старанно граючи відведену їй роль, зробила великі очі.

— Так — але ми Сколкозбройні. Всемогутній дарував нам силу й міць. Це неабияка відповідальність, і ми зобов’язані користатися з цього дару, щоб захистити своїх людей. Переправляючись першими й особисто ведучи за собою, ми зберігаємо сотні життів. Це й робить нас воєначальниками.

Княжич змовк.

— Який ви хоробрий, — промовила дівчина, сподіваючись, що в її голосі лунає захоплений придих.

— Що ж, так і має бути. І це справді небезпечно. Того дня, коли ми спробували захопити плацдарм, паршенді відтіснили