Читати книгу - "Шантарам"

— Спробуй поглянути на все це із їхнього боку,— м’яко порадив йому Кліфф.

— Я повинен поглянути на своє виселення і на позбавлення мене всього, що я маю, із їхнього боку? — вигукнув Мегта з таким обуренням, що люди за сусідніми столиками обернулися на нього. Він провадив трохи тихіше, але з не меншою пристрасністю: — Я повинен поглянути на своє вбивство з їхнього боку?

— Любий мій, не гарчи на мене, я не збираюся тебе вбивати,— сказав де Суза.— Я люблю тебе не менше, ніж мого троюрідного шуряка.— Мегта засміявся, дівчата з полегшенням підхопили сміх, задоволені тим, що напруга розрядилася.— Я зовсім не хочу, щоб хтось постраждав, і тим більше ти. Але треба стати на їхній бік, щоб зрозуміти, чим вони незадоволень Махараштра — Їхній рідний штат, маратхі — рідна мова, їхні батьки і діди, всі їхні предки жили тут бог знає скільки часу — три тисячі років, а може, й більше. І вони бачать, що всі підприємства, всі компанії належать вихідцям з інших штатів і всі найкращі робочі місця дістаються їм. Вони не можуть змиритися з цим. І мені здається, вони таки мають рацію.

— Але є ж повно місць, де можуть працювати маратхі,— заперечив Мегта.— Поштове відомство, поліція, школи, державний банк та інші установи. Проте цього їм мало. Ці фанатики хочуть виперти нас з Бомбея і Махараштри. Але, повір мені, якщо їм це вдасться, вони втратять значну частину грошей, талантів і мізків, завдяки яким тут все створено.

Кліфф де Суза знизав плечима.

— Напевне, вони готові платити цю ціну. Я, звісно, не підтримую їх, але мені здається, що люди на зразок твого діда, який приїхав сюди з Уттар-Прадеш без копійки в кишені і завів тут свою справу, дечим зобов’язані нашому штату. Люди, що володіють всім, повинні поділитися з тими, у кого немає нічого. Ти називаєш їх фанатиками, але вони хочуть, щоб інші почули їх — адже в тому, що вони кажуть, є частка істини. Зрозуміло, вони озлоблені і звинувачують у всіх бідах тих, хто приїхав сюди з інших місць і нажив тут багатство. І ситуація дедалі дужче загострюється. Бог знає, до чого це приведе.

— А ти що скажеш, Ліне? — звернувся до мене за підтримкою Мегта.— Ти приїжджий, але поселився тут надовго і говориш на маратхі. Що ти думаєш про це?

— Я вивчив цю мову в маленькому селі Сундер,— відповів я.— Жителі її говорять на маратхі, на його просторічному варіанті. Хінді вони знають погано, а англійської не знають зовсім. Махараштра — їхня батьківщина ось уже дві тисячі років, як мінімум. П’ятдесят поколінь їхніх предків обробляли тут землю.

Я помовчав, даючи іншим можливість зробити зауваження або поставити запитання, але всі уважно слухали мене, не забуваючи і про їжу. Я провадив далі:

— Коли я повернувся до Бомбея разом зі своїм другом, гідом Прабакером, то поселився в нетрищах, де він живе ще з двадцятьма п’ятьма тисячами таких самих бідолах, які приїхали з різних сіл Махараштри. Вони вбогі, і кожна тарілка супу дістається їм ціною тяжкої праці. Повсякденне існування для них — це терновий вінець. Напевно, їм важко змиритися з думкою, що люди з усіх кінців Індії живуть у комфортабельних оселях, а вони туляться в халупах і умиваються з дренажних канав у столиці свого рідного штату.

Я зайнявся тим, що було у мене на тарілці, чекаючи реакції з боку Мегти. Він сказав:

— Але ж послухай, Ліне, це не вся правда. Насправді все набагато складніше.

— Так, я згоден. Все не так просто. У нетрищах живуть не тільки махараштрійці, а й люди з Панджабу, Таміл-Наду, Карнатаки, Бенгалії, Асаму і Кашміру, і не всі вони індуси. Серед них є сикхи і мусульмани, християни і буддисти, парси і джайни. Проблема не зводиться до становища махараштрійців. Бідняки, як і багаті, прибули з усіх кінців Індії. Проблема в тому, що бідняків дуже багато, а багатіїв дуже мало.

— Арей бап! — вигукнув Мегта.— Святий отець! Ти верзеш те ж саме, що я постійно чую від Кліффа, яар. Він непоправний комуніст.

— Я не комуніст і не капіталіст,— всміхнувсь я.— Я егоїст. Моє гасло: «Ідіть ви всі подалі і дайте мені спокій».

— Не слухайте його,— втрутилася Лайза.— Важко знайти людину, яка зробить для тебе більше, ніж він, якщо ти потрапив у біду.

Наші очі на мить зустрілися, і я відчув до неї вдячність, а заразом і докори сумління.

— Фанатизм — це протилежність любові,— проголосив я, пригадавши одну з лекцій Хадербгая.— Якось один розумний чоловік — мусульманин, між іншим,— сказав мені, що у нього більше спільного з раціонально мислячим юдеєм, християнином, буддистом або індусом, ніж із фанатиком, що поклоняється Аллаху. Навіть розумний атеїст йому ближчий, ніж фанатик-мусульманин. Я почуваю те ж саме. І я згоден з Вінстоном Черчиллем, який сказав, що фанатик — це той, хто не бажає змінити свої погляди і не може змінити тему розмови.

— То не будьмо фанатиками і змінімо тему,— засміялася Лайза.— Кліффе, я всією душею сподіваюся, що ти розповіси нам усі подробиці романтичної історії, що відбулася на зйомках «Передодня»[137]. Що там сталося?

— Так, так! — збуджено закричала Рита.— І розкажіть про цю новеньку дівчину. Про неї ходять такі скандальні чутки, що просто страшно вимовити вголос її ім’я. І ще, будь ласка, про Аніла Капура[138]! Я люблю його до самозабуття.

— І про Санджая Датта[139]! — озвалася їй Гіта.— Це правда, що ви були на вечірці, яку він влаштував у Версові? Господи, я віддала б все на світі за те, щоб побувати там! Розкажіть, розкажіть нам про все це!

Кліфф де Суза заходився розповідати байки з життя боллівудських зірок, а Чандра Мегта прикрашав їх орнаментом різних пліток. Поступово стало ясно, що Кліффу припала до вподоби Рита, а Чандра переніс усю свою увагу на Гіту. Після спільного обіду планувалося разом провести днину, а потім, звісно, і ніч. Обидва діячі індійської кінематографії передчували цю перспективу, і їхні розповіді й анекдоти набували дедалі сексуальнішого