Читати книгу - "Шантарам"

— Це не проблема,— відгукнувся водій.— У нас є свій хлопець на обміні. Першокласний фахівець, яар. Він обміняє гроші для тебе. Ми про це вже домовилися.

— Чудово,— всміхнувся я.— Поїхали до цього хлопця.

— Тобі доведеться їхати до нього без нас,— засміявся пасажир,— у Сингапур!

— У Синга... клятий... пур?! — закричав я.

Моє довго стримуване обурення нарешті вихопилося назовні.

— Не галасуй так! — заспокоїв мене водій.— Ми домовилися з Абдулом. Його це не турбує. Сьогодні він подзвонить тобі в готель. Ось тобі картка. Просто дорогою додому ти зазирнеш у Сингапур. Не зовсім по дорозі, але якщо ти спочатку заглянеш туди, а потім полетиш додому, то він опиниться по дорозі, правда ж? Коли ти зійдеш з літака в Сингапура тобі треба буде знайти цього хлопця — його адреса на картці. Він міняйло з ліцензією, працює на Хадера. Він обміняє тобі рупії на долари, і ти теж не турбуватимешся. Без проблем. Ти навіть отримаєш за це окрему винагороду, ось побачиш.

— О’кей,— зітхнув я.— Якщо ви домовилися з Абдулом, поїхали назад в готель.

— У готель! — скомандував сам собі водій, знову затуляючи окулярами свої мішені для метання дартсів.

— У готель! — повторив пасажир, і жовтий «Екзосет»[136] помчав назад.

У Сингапурі все обійшлося добре, і я здобув із цієї поїздки чимало корисного. По-перше, я завів дуже цінне знайомство з нашим сингапурським агентом, уродженцем Мадрасу на ім’я Шекі Ратнам. По-друге, я дізнався, як здійснюється безмитна контрабанда фото- і кінокамер й електронного устаткування з Сингапура до Бомбея.

Передавши долари Абдулу Гані й отримавши свої комісійні, я подався в готель «Оберой» на зустріч з Лайзою Картер, вперше за довгий час більш чи менш задоволений життям і упевнений в собі. Сум, що охопив мене після весілля Прабакера, ніби трохи поменшав. Я щасливо відбув мандрівку до Заїру, на Маврикій і до Сингапура, не викликавши ні в кого жодних підозр. Живучи в нетрищах, я животів за рахунок невеличких комісійних, здобутих на операціях з туристами, і з документів у мене був лише скомпрометований новозеландський паспорт. Не минуло й року, як я переселився в сучасну квартиру, мої кишені були напхані грішми, а удома лежало п’ять паспортів з різними прізвищами, і в кожному була вклеєна моя фотографія. Переді мною відкривалися широкі обрії.

Готель «Оберой» містився на Нариман-Пойнт, неподалік була станція Черчгейт і фонтан Флори. Якщо йти пішки, за десять хвилин можна було дістатися до вокзалу Вікторії і Кроуфордського ринку, а якщо податися в іншому напрямку — то до Колаби і Брами Індії. «Оберой» не так часто зустрічався на листівках, як «Тадж», зате відзначався неповторним характером і колоритом. Наприклад, його музична вітальня з майстерним освітленням, баром і затишними нішами була справжнім шедевром мистецтва, а пивний бар претендував на звання найкращої бомбейської пивниці. Увійшовши до напівтемної зали, я після яскравого денного світла не відразу побачив Лайзу, що сиділа за столиком з Кліффом де Сузою, Чандрою Мегтою і двома дівчатами.

— Сподіваюся, я не дуже запізнився,— мовив я, поздоровкавшись з усіма за руку.

— Ні, що ти, це ми прийшли зарано! — відгукнувся Чандра Мегта громовим голосом, що рознісся по всьому приміщенню.

Дівчата покотилися від реготу. Їх звали Рита і Гіта. Вони були актрисами, що стояли на першій сходинці своєї кар’єри і мріяли якнайшвидше піднятися на другу сходинку, тож обід у товаристві визнаних майстрів примушував їх аж захлинатися від захоплення, що межувало з панікою.

Я сів на вільний стілець поміж Лайзою й Гітою. На Лайзі був червоний, мов розплавлена магма, пуловер, поверх нього чорний шовковий жакет, а внизу спідниця. Топ зі сріблястого спандексу й білі штанзі Гіти щільно обтягували її фігуру, дозволяючи належно оцінити всі її анатомічні особливості. Це була гожа двадцятирічна дівчина з довгим волоссям, зібраним у хвоста. Її руки бгали серветку на столі, то згортаючи її, то розгортаючи знову. У Рити була акуратна коротка стрижка, яка гармонувала з її тендітним личком і розбишакуватою зовнішністю. На ній була жовта блуза із зухвалим викотом і блакитні джинси. Кліфф і Чандра були в костюмах — можливо, їх чекала якась відповідальна зустріч.

— Вмираю з голоду! — життєрадісно сказала Лайза, проте під столом так стиснула мою руку, що її нігті аж уп’ялися мені в тіло.

Ця зустріч була дуже важлива для неї. Вона знала, що Мегта збирається підписати з нами контракт по всій формі, після чого ми займатимемося кастингом вже офіційно, на правах партнерів. Лайзі дуже хотілося укласти цей контракт, який був би документально закріпленою гарантією її майбутнього.

— Давайте нарешті їсти! — вигукнула вона.

— А якщо я зроблю замовлення для всіх нас? — запитав Чандра.

— Ну що ж, якщо ти збираєшся платити за всіх, я не заперечую,— засміявся Кліфф, підморгнувши дівчатам.

— Звісно,— погодився я.— Гайда!

Він погукав офіціянта і, відхиливши запропоноване меню, оголосив свій вибір: на перше суп-пюре з борошном і яйцями, потім ягня в молоці з бланшованим мигдалем, курча, запечене з каєнським перцем, кмином і манговим маринадом, безліч гарнірів і салатів і, на закінчення, компот-асорті, рисові кульки в меду і рідке морозиво.

Слухаючи цей довгий і ґрунтовний перелік, я зрозумів, що обід буде капітальний. Я розслабився, приєднавшись до обговорення страв.

— Ти так і не сказав, що ти думаєш із цього приводу,— стурбовано звернувся Мегта до де Сузи, порушивши атмосферу безпечності.

— Ти надаєш цьому дуже великого значення,— відмахнувся де Суза.

— Га! Дуже великого значення! Якщо десять тисяч душ кричать під вікном твого офісу, що тебе треба убити, важко не надавати цьому значення.

— Вони ж погрожували не тобі особисто, Чандрабаба.

— Не мені особисто, але я входжу до числа тих людей, з якими вони хочуть розправитися. Тебе ж це безпосередньо не стосується, погодься. Твоя сім’я приїхала з Гоа. Ваша рідна мова конкані дуже близька до маратхі. Ти говориш на маратхі не гірше, ніж англійською, а я в ній ні в зуб ногою. Адже я народився тут, яар, і мій тато