Читати книгу - "Шантарам"

Я помахав услід, радіючи за них. Проте я був дуже зайнятий роботою і підготовкою до весілля Прабакера, щоб думати над Вікрамовою порадою. А відвідини Ананда у в’язниці відсунули цю проблему ще далі, і голос Вікрама загубився в хорі суперечливих думок, думок і попереджень. Повернувшись з весілля Прабакера, я розгорнув чорну пов’язку з карткою і пригадав ті Вікрамові слова. Я сидів і палив; тиша була така глибока, що я чув шурхіт полотна під своїми пальцями. Спокусливих танцівниць з їхніми прикрасами і аденофорами урочисто посадили в автобус, виплативши їм додаткову винагороду, а дві пари наречених поїхали на таксі в скромний, але затишний готель на околиці міста. Там вони будуть усмак тішитися любощами, бо в нетрищах інтимність непросто забезпечити. Вікрам і Летті були вже в Лондоні, де мали повторити свої обітниці, які для мого друга-ковбоя означали дуже багато. А я самотою сидів у своєму фотелі, аж поринув у сон, і клапоть тканини вислизнув У мене з рук разом з карткою.

Після тих одружень у моєму серці утворилася пустка, і протягом трьох наступних тижнів я намагався заповнити її будь-якою роботою і будь-якими операціями, які міг придумати. Я полетів з черговою партією паспортів до Кіншаси, зупинившись, згідно з інструкціями, в готелі «Лап’єр». Ця убога триповерхова споруда містилася в провулку біля головної вулиці Кіншаси. Ліжко було чисте, але підлога й дерев’яні стіни, здавалося, збиті були з дощок, які одірвали з домовин, викопаних на цвинтарі. У номері висів могильний сморід, який, змішуючись із затхлим вологим повітрям, залишав на вустах недобрий присмак, походження якого важко було збагнути. Я намагався заглушити його, дудлив бельгійське віскі й одну за одною смалив цигарки «Житан». Коридор патрулювали щуролови, що тягали за собою стрибаючі мішки з пацюками. Оскільки шафа вже була зайнята колонією тарганів, я розвісив свій одяг, туалетне приладдя та всі інші речі на гачках.

Першої ж ночі мене розбудили постріли, що прозвучали за моїми дверима. Потім додолу повалилося щось важке,— напевне, чиєсь тіло,— потім почулися кроки, і трупа кудись потягли. Схопивши ножа, я відчинив двері й визирнув у коридор. У дверях інших номерів теж стояли люди європейської зовнішності, що стискали в руках пістолети й ножі. Подивившись одне на одного й на кривавий слід, що тягнувся уздовж коридору, ми як по команді мовчки зачинили двері.

Після Кіншаси я побував з такою ж місією на острові Маврикій, у місті К’юрепайп, де готель був набагато зручніший і спокійніший. Називався він «Мандарин» і з дороги, що простувала через класичний англійський парк, скидався на шотландський замок, бо мав декілька веж. Інтер’єри, проте, були витримані в стилі китайського бароко — готель нещодавно придбала сім’я з Китаю. Сидячи під паперовими ліхтариками і величезними драконами, я смакував китайську броколі з солодким горошком, шпинат із сиром і часником, коржики із соєвого сиру і гриби в соусі з чорної квасолі, милуючись з вікна зубчастими мурами, готичними арками і садом, що потопав у трояндах.

Я повинен був зустрітися з двома індійцями, що переселилися сюди з Бомбея. Вони приїхали за мною на жовтому «БМВ». Не встиг я сісти на заднє сидіння і поздоровкатися з ними, як водій так зірвався з місця, що шини аж завищали, а мене жбурнуло на спинку сидіння. Хвилин з п’ятнадцять автомобіль мчав звивистими вуличками, натужно скрегочучи гальмами на закрутах. Коли кісточки моїх пальців, що вчепилися в спинку сидіння, вже геть побіліли, ми зупинилися в якомусь занедбаному парку, де перегрітий мотор нарешті вимкнули, і він замовк. У машині запанувала тиша.

— О’кей, давай книжки,— сказав водій, обернувшись до мене.

— З собою у мене їх немає! — огризнувся я крізь зуби.

Мої попутники подивилися один на одного, потім на мене. Водій підняв чорні окуляри на лоба, продемонструвавши мені свої очі. Судячи з їхнього вигляду, він вимочував їх ночами в склянці брунатного оцту.

— У тебе немає книжок?

— Немає. Я кілька разів намагався сказати вам це, поки ми мчали в цей парк, але ви повсякчас повторювали «Спокійно! Спокійно!», не слухаючи мене. Сподіваюся, ви нарешті заспокоїлися?

— Я зовсім не спокійний, хлопче,— заявив той, що сидів коло водія. У його дзеркальних окулярах я побачив своє відображення. Воно мені не сподобалося.

— Це ідіотизм! — сказав я, перейшовши на хінді.— Мчати невідомо куди, наче за нами женуться копи! Паспорти у мене заховані в цьому смердючому готелі. Мені треба було переконатися, що ви дійсно ті зарізяки, за яких себе видаєте. А зараз я переконався, що ви таки справді зарізяки і мізків у вас не більше, ніж у двох мух, що паруються на яйцях безпритульного пса.

Обоє витріщилися на мене, мов телята. Симптоми важкого похмілля на їх лицях розчинилися в усмішках.

— А щоб тебе чорти вхопили! Де ти навчився так добре говорити на хінді? — запитав водій.— Здуріти можна, яар. Ти говориш, наче справжнісінький бомбейський злодюга! Просто фантастика!

— Так, це вражає, нехай йому всячина! — погодився другий, хитаючи головою.

— Покажіть гроші! — гаркнув я.

Обидва засміялися.

— Що за сміх? Я хочу побачити гроші.

Пасажир підняв сумку, що стояла долі, і відкрив її. Вона була набита невідомими мені купюрами.

— Що це за лайно?

— Гроші. Гроші, приятелю,— відповів водій.

— Це не гроші,— сказав я.— Гроші зеленкуваті, і на них написано «In God We Trust[135]». І ще на них повинен бути портрет померлого американця, тому що гроші випускаються в Америці. А це не гроші.

— Це нормальні гроші, якими всі користуються на Маврикії,— пробурчав пасажир, ображений недовірою до його валюти.

— Ці папірці не ходять ніде, крім Маврикія,— пирхнув я, пригадавши уроки Халеда Ансарі.— Це неконвертована валюта.

— Звісно, звісно, баба,— посміхнувся водій.— Але ми домовилися про все з Абдулом. У нас на цей момент немає доларів, вони всі пішли на інші операції. Тому ми розплачуємося місцевою валютою. Ти зможеш обміняти їх на долари дорогою додому.

Я затамував подих, щоб стримати своє обурення. Подивився у вікно Навколо нас вирувала зелена пожежа: під поривами вітру хиталися високі дерева такого ж кольору, як очі в Карли.

— Гаразд. Порахуймо. У мене десять книжок по