Читати книгу - "Українське письменство"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мотив третій — призначення поета, поет і юрба:
Іди, пророк! Твій голос гнівний Нехай в серця, як молот, б’є! Що ліри голос тонкоспівний Юрбі, що Бога продає?
Єсть і громадська поезія:
Не забувай, що ми слов’яни, Вкраїни вільної сини, —
але кінець кінцем все те — і балади, і елегії поетові, і його громадські вірші — страшний анахронізм. Б. Якубський в своїй рецензії (ЛНВ, 1919, IV—VI) відносить теми і настрої Тарноградського до вчорашнього дня української поезії — «ніяк не пізніше епохи Олеся…». Ми скажемо більше: поезія Тарноградського, з тими улюбленими автором могилами, воронами, степовими пейзажами, з тристоповими амфібрахіями і ритмом лермонтовського «Воздушного корабля» та «Кургана» Ол. Толстого, належить до тої доби, яка репрезентується баладами Старицького та Грінченка. Де жив і писав цей автор, що до сьогоднішнього дня доніс в усій непорушності стару і пережиту вже манеру української поезії, свої елегії і балади — ці пристойні, чепурненькі, гладенько зачісані, але страх які давні віршики?
1919
З літературної спадщини В. Кобилянського{100}Дуже невелика ця спадщина. Чотири чи п’ять десятків ориґінальних поезій, з яких ледве чи третина з’явилася друком; романси та сонети Гайне, «Тангейзер», «Північне море» та коло сорока віршів з його «Повороту», і Шиллер — кілька кращих балад, і між ними оте відоме нам з російської школи «Свято перемоги»:
Пал Приамов град священный, Грудой пепла стал Пергам…
в українськім переказі — от і все, що залишилось нам од Володимира Кобилянського.
Спадщина, що й казать, невелика, але коротке та несприятливе було і життя поета.
Народився він в році 1895-му, 27 вересня, в Румунії (здається, в Яссах), потім перевезений був батьками на Буковину і учився в гімназії, але скінчив тільки чотири класи; за браком коштів вступив до учительської семінарії, але і там вибув лиш рік — мусив іти учителювати на селі (Киселів над Дністром). На початку війни «покинув рідні гори» і прибився до Росії:
По волі вищих сил від рідних гір зелених Одірваний, броджу в українських степах… В думках луною б’є ще плюскіт хвиль студених, А в дзеркалі очей степів безлюдний жах…
В Росії служив спочатку по приватних інституціях військового часу, потім з 1917 року — перейшов до українських державних установ. Служив у канцелярії Книжної палати та українському одділі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське письменство», після закриття браузера.
