Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Незабаром після цієї розмови Бауден побачив у клубі одного зі своїх товаришів по коледжу, і той сказав йому приблизно наступне:

— Слухайте, Баудене, ви — мій друг. Бачу, що ви зустрічаєтеся з цією особою, панною Флемінґ. Я, певна річ, не знаю, як далеко у вас зайшло, і не хочу бути нав’язливим, але скажіть, чи достатньо добре ви обізнані про все, що стосується цієї персони?

— Що ви маєте на увазі? — поцікавився Бауден. — Будьте ласкаві висловитися ясніше.

— О, прошу вибачення, друже. Не хочу вас образити, повірте. Ви ж мене знаєте... Стара дружба, коледж і всіляке таке інше... Словом, дослухайтеся до моєї поради: рознюхайте все, поки не пізно. Ви можете почути дещо. Якщо це правда, вам слід знати. Якщо ні, то потрібно припинити ці плітки. Можливо, я помилився — тоді готовий відповісти за свої слова. Але, кажу вам, чутки є. Словом, із найкращими намірами, друже, повірте.

Розвідка. Ревниві, заздрісні язики працюють на повну силу. Всім відомо, що пан Бауден має успадкувати три мільйони. В результаті — вкрай невідкладний від’їзд кудись, і Береніс, сидячи перед дзеркалом, здивовано питає себе: що це таке? Які чутки ширяться за її спиною? Як усе це дико! Ну, що ж, вона молода та вродлива. Знайдуться інші. Але все ж... вона могла б, здається, покохати Баудена. У нього такий легкий, безтурботний характер і якась несвідома артистичність... Ет, вона була про нього кращої думки.

Але Береніс не впадала у відчай. Вона трималася замкнуто, гордовито, трохи сумувала часом, інколи була нестримно весела, але навіть у ці миті веселощів її все частіше і частіше охоплювало тепер дивне відчуття марноти та примарності всього існуючого. Якось усе не так у цьому житті! Позбавте квітку повітря та світла, і вона зів’яне. Вчинок її матері вже не здавався тепер Береніс таким незбагненним, як раніше. Врешті, хіба це не дало їй кошти утриматися на певному щаблі соціальної драбини та зберегти для своєї сім’ї місце під сонцем? Краса швидкоплинна, як сон, і так само ілюзорна, а людська особистість із усіма її перевагами не має, мабуть, великої ціни. Цінується інше — походження, багатство, вміння уникнути фатальних випадків і пліток. Губи Береніс презирливо скривилися. Що ж, життя треба якось прожити. Потрібно вміти прикидатися та брехати — ось і все. Молодість — оптимістична, а Береніс при своєму зрілому не по літах розумі була ще дуже молода. Життя здавалося їй азартною грою, що приховує в собі багато можливостей. Головне в цій грі — не впустити удачу. Погляди Ковпервуда знаходили тепер відгук у її душі. Людина має сама будувати своє життя, робити собі кар’єру, інакше її доля — сумне і безрадісне існування за лаштунками чужого успіху. Якщо світ такий дріб’язковий і примхливий, якщо люди такі недалекі — що ж, вона знає, що треба робити. Життя належить їй, і вона зуміє його прожити. Гроші — ось що покликане їй у цьому допомогти.

До того ж Френк із кожним днем здавався їй усе привабливішим. «Він і справді дуже милий», — думала Береніс. Він був незрівнянно цікавіший за більшість тих кандидатів у наречені, котрі оточували її. У ньому відчувалася сила. Береніс була неприродно весела в ці дні, немов хотіла крикнути всім: «Перемога буде за мною!»

61. Катастрофа

Тепер Чикаґо загрожувало те, чого він найбільше боявся. Гігантська монополія, як якийсь спрут, охопила місто своїми мацаками, готувалася задушити його, і грізна небезпека ця втілилася в особі Френка Алджернона Ковпервуда. Знайшовши опору в фундаментальній потужності банкірського дому «Гекелмаєр, Готлеб і Ко», Френк став нагадувати монумент, споруджений на вершині скелі. Для здійснення всіх його мрій чоловікові залишалося тільки отримати концесію на п’ятдесят років, а дарувати йому цю концесію мали сорок вісім депутатів, із загального числа шістдесяти восьми — в тому випадку, якщо мер її не підпише. Ось коли переможе завзятість, із якою він домагався свого, незважаючи на всі перешкоди! Ось коли він буде винагороджений за те, що не здригнувшись зустрічав усі бурі та шквали на своєму шляху! Інші на його місці давно б занепали духом, але не він. Яка удача, що цей переполох серед грошових магнатів, наляканих ідеєю муніципалізації, змусив їх добровільно віддати йому всю гігантську мережу міських залізниць Південної сторони в нагороду за його стійкий опір усіляким навіженим ідеям.

Впливові покровителі Ковпервуда дали йому можливість виступити перед різними місцевими комерційними та фінансовими організаціями: Товариством із продажу нерухомої власності, Об’єднанням великих домовласників, Ліґою комерсантів і Спілкою банкірів, щоб він міг викласти їм свої цілі та завдання і залучити їх на свій бік. Але враження від його проникливих промов було зведено нанівець пресою, що невтомно насміхалася над ним. «Чи можна чекати добра з Назарета?» — питали вони знову і знову. Часописи, які виконували накази Генда та Шрайхарта, виступали проти нього з не меншим завзяттям, ніж раніше, та й більшість інших газет, нічим не пов’язаних із капіталістами східних штатів, цього разу визнали доречнішим виступати поборниками прав пересічного городянина. Вони давали досконалі математичні викладки, щоб наочно показати населенню, які фантастичні прибутки готувалося в недалекому майбутньому отримувати об’єднання міських залізниць. Вони побачили в цьому хижу руку фінансистів східних штатів і викривали їхні підступні наміри.

«Мільйони — кожному з учасників об’єднання, жодного цента — Чикаґо», — так зображував ці наміри «Інкваєрер». Знайшлися й такі альтруїсти, котрі в стані крайнього збудження оголосили, що в остаточному поваленні Ковпервуда бачать свій обов’язок перед Господом Богом, перед людством і демократією. Небеса розверзлися перед їхніми очима, і світло Господнє просвітлило їхній розум. На противагу цим подвижникам, зграя політичних піратів, тих, хто засіли в ратуші та вершили справи (за винятком, утім, мера), готова була, як голодні свині, замкнені в хліві, накинутися на все, що потрапляло до неї в годівницю, лише б нажертися від пуза. У гострі моменти боротьби за наживу відкриваються як бездонні глибини ницості, так і недосяжні вершини ідеалу. Коли океан здіймає вгору свої бурхливі вали, між ними утворюються зяючі безодні.

Нарешті літо добігло кінця, і міське самоврядування зібралося в ратуші. З першим прохолодним подихом осені все місто було охоплене передчуттям вирішальної битви. Френк, переконавшись, що всі його спроби здобути собі прихильність марні, вирішив вдатися до свого випробуваного методу — підкупу. Він установив твердий тариф: