Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ 📚 - Українською

Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У карнавалі історії. Свідчення" автора Леонід Плющ. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 178 179 180 ... 199
Перейти на сторінку:
до того, щоб справа Плюща Л. І. не виходила з-під контролю закону, письмово й усно зверталась із заявами, проханнями, протестами в найрізноманітніші інстанції включно з Прокуратурою СРСР і Верховною Радою СРСР. Але це нічого не дало. Мене позбавили змоги запобігти тому, що слідство хилилось до звинувачення. Мені не дали змоги мати на медичних експертизах своїм представником когось із відомих мені лікарів-психіатрів. Мене не повідомили про висновки експертизи і тим самим не дали змоги запросити адвоката на період слідства, на що Плющ має право. Мене позбавили змоги бути присутньою на судовому процесі над моїм чоловіком. Мені досі не дали судової постанови або хоча б витягу з неї. Мене двічі залякували репресіями у відділенні міліції (на моє обурення мені відповіли цинічною заявою: «Можете скаржитись, все одно скарга до нас прийде»). Мені жодного разу не дали побачення з чоловіком (від дня його арешту минуло вже понад 16 місяців). Мені заборонили навіть листуватися з ним.

Заступник прокурора УРСР Самаев і начальник слідчого ізолятора КДБ Сапожніков з неприхованим садизмом офіційно заявили мені: «Ви ніколи не матимете побачення з чоловіком. Та й ніхто вам не дозволить з ним листуватись. Він же божевільний. Навіщо вам щось писати психічно хворому? І, тим більше, навіщо вам бачити цього хворого? Про що з ним можна говорити? Щоб вас тут більше не бачили!»

Щоб таке сказати жінці про батька її дітей, мало зачерствіти душею, треба ще бути хворим на патологію бездушності, треба витравити у собі все людське.

Мій чоловік цілком здоровий. Його арештували не за антирадянську діяльність (такої діяльності не було), а за погляди, які чимось відрізнялись від поглядів Самаева і Сапожнікова. Але за висловлення певних поглядів, які допускались після 1953 року, до 1953 людину розстріляли б, за висловлення інших поглядів, що допускались після 1964 року, до 1964 могли б ув’язнити у таборі.

Зараз для мого чоловіка хтось з КДБ винайшов інквізиторський спосіб розправи — «не проливаючи крові» — як казали у середньовіччі. А Самаев, Сапожніков та іже з ними не розцінюють свої дії як беззаконні, а приховують самодурство за гарними словами.

Я зрозуміла, що якщо безкарно допускати беззаконня хоч би в малому, то воно неминуче потягне за собою більше беззаконня, яке порушники муситимуть прикривати ще більшим. Якщо допустити, що «доцільність» хоча б у якомусь випадку може підмінити чи підправити закон, то і в інших випадках ця доцільність замінятиме закон, витіснятиме його.

Але ж життя нашого суспільства зараз ґрунтується на принципах гуманніших і демократичніших, ніж до XX з’їзду КПРС. І я не вірю в те, що все, що трапилося з нашою родиною, — державна необхідність.

Навпаки, я думаю, що ця несправедливість іде від окремих осіб, що мають хибне уявлення про честь мундира.

Допоможіть нам, інакше станеться найбільша бездушність, межа нелюдськості — ув’язнення здорової людини у лікарні спеціального типу. Загроза цього нестерпного жахіття нависла над чоловіком, наді мною і нашими дітьми у середині XX століття, у нашій країні.

Безнадія охоплює не тоді, коли немає ніякої допомоги, а тоді, коли вже і не хочеться ніякої допомоги. Але не може бути, щоб у світі не залишилось нічого святого.

22 травня 1973 р.

   м. Київ-147

   вул. Ентузіастів, б. 33, кв.,

   36 Житникова Тетяна Іллівна

Це ще була остання надія у цілковитій безнадії. Перед цим я відправила великого листа Голові Верховного Суду УРСР, у якому, посилаючись на порушення статей закону, описала, як відбувалось слідство, суд:

…коли оцінювався психічний стан Плюща Л. І., брались до уваги свідчення свідків, що мало знали, майже не знали Плюща, або не бачили його за останні 5–10 років. Так, наприклад, на суд був викликаний свідок Шевченко, що бачив Плюща один раз у житті (упродовж однієї години), свідок Колесов, епізодичний знайомий упродовж дуже короткого часу у 1963 році — періоду, який у справі взагалі не розглядається.

Ніхто з викликаних у суд свідків не має медичної освіти, але в той же час чотирьом свідкам (Борщевському С. Є., Верхмано-ві А. А., Фельдманові О. Д., Ювченкові В. Є.), що захотіли дати на суді свідчення і добре знали Плюща Л. І., відмовили на тій підставі, що вони не психіатри.

Мене — я знаю Плюща Л. І. вже 14 років і маю підстави говорити про його психічне здоров’я, на суд не викликали. Навіть не викликали рідну сестру Плюща — ні слідчі органи, ні суд.

Відповідей, звичайно, не було. Відповідей по суті. А якщо й були, то такі.

Верховний Суд УРСР Народний суд Ленінського району м. Києва.

№809/1   24.07.1973 р.

ДОВІДКА

Видана дружині боржника Плюща Л. І. Житниковій Тетяні Іллівні у тому, що його борг 73 руб. 35 коп. за постановою Київського обласного суду від 29.1.1973 р. повністю сплачений у народному суді Ленінського району м. Києва.

Судовий виконавець Лисенко

(І гуманно ж — лише 75 відсотків моєї місячної зарплати, а могли б же ж і більше.)

Розмова у суді, куди я прийшла на виклик судового виконавця була коротка: сплатити судові витрати. Інакше судовий виконавець одразу ж виїжджає зі мною і описує майно як сплату боргу. Я погодилась на опис майна. Тоді судовий виконавець зачитала, що підлягає описові, — виявилось, що описувати нічого, бо вдома тільки найнеобхідніші речі. Я пояснила чиновниці, за що і чому вона повинна брати у мене гроші — вона вражена. Їй не доводилось ще мати таких «клієнтів». Проводжаючи нас, вона заплакала. Почала просити вибачити їй за те, що вона змушена виконувати свою роботу.

Були відповіді і по суті.

Прокуратура

Української Радянської Соціалістичної Республіки

гр-ці Житниковій Тетяні Іллівні Київ-147, вул. Ентузіастів, б. 33, кв., 36

На Вашу заяву повідомляю, що Плюща Л. І. поміщено на лікування у психіатричну лікарню на законних підставах.

Що стосується прохання про повернення Ваших заяв, то у цьому питанні слід звернутись до слідчого, що вилучив згадані документи.

Начальник відділу з нагляду за слідством в органах держбезпеки

Старший радник юстиції Макаренко

А вилучені папери були все ті самі: листи у ЦК КПРС, Верховну Раду, Верховний Суд УРСР. Вилучені під час нового обшуку, на цей раз у справі Віктора Нєкипєлова, якого у цей час арештували. А потім «бесіда» у Дарницькому районному відділі прокуратури із слідчим Кондратенком. Привезли прямо з роботи.

«Бесіда» майже домашня, «дружня». Чому відмовляюсь давати свідчення у справі Нєкипєлова, адже за це і посадити можуть, що

1 ... 178 179 180 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"