Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Що ти збираєшся зробити?

— Подати на розлучення, — відповідаю своїй сестрі, сидячи у неї на кухні.

Рита прихистила мене на якийсь час, поки я не вирішу, що робити далі зі своїм життям. Хоча зізнаюся чесно, піти сьогодні від Андрія було дуже складно. Довелося скандалити, бити посуд, судомно збирати свої речі, а в результаті я практично нічого не взяла і користуватимуся добротою Рити не тільки в плані житла, але й носитиму її речі.

— Почекай, ви що, посварилися? — сестра округлює очі, наче я сказала щось надприродне. — Отак одразу розлучатися?

Звісно, я не встигла розповісти своїй сестрі, яку чудову картину побачила учора в туалеті ресторану. Якоюсь мірою, взагалі сумнівалася це робити, тому що мені було просто соромно.

Коли ми слухаємо такі історії про когось стороннього — це одне, але коли подібне відбувається з нами — одразу ніяково.

Цей чоловік зі мною жив в одному домі, лягав до одного ліжка. Це мені він казав, що все у нас буде добре, і сам насолоджувався тілом іншої жінки. Навіть страшно уявити, скільки разів це було, адже вона була його помічницею, вони були по дванадцять годин разом в офісі. Хто його знає, що вони там робили!

Чоловіки — дивні істоти, і те, що я вважаю зрадою, для нього могло бути добре, і, може, той випадковий мінет під столом Андрій і не відніс до зради?

Боже, що у мене в голові діється? Заремський хоч і зрадник, але не думаю, що тут вся справа в простому скиданні фізичної напруги, хоч і не сперечаюся, Вероніка гарна дівчина. Не дивно, що в Андрія з нею все вийшло. Такі красуні не просто так йдуть працювати до таких начальників, я впевнена, що вона завжди хотіла більше, ніж він їй давав.

Коли я розповіла все ж таки сестрі, свідком чого стала, Рита довгий час дивилася в одну точку, але, коли до неї повернувся дар говорити, відповіла, що в неї шок. Чудово. Вже в якому шоку я була, говорити було зайвим.

— Почекай, то у нього з нею просто випадковий зв'язок? Чи вона була його коханкою? — судячи з усього, у сестри шок досі не минув, і вона дістає сигарети з ящика, хоча обіцяла покинути.

— Яка різниця тепер? — знизую я плечима. — Мені вистачило того, що він зізнався, що це було не один раз. Але Рита… вона була з ним постійно. В офісі жінки пліткували про них, мені, до речі, Юлька вчора про це говорила, думаєш, тут кілька разів було? Слабо в це віриться. Та й мені байдуже скільки разів, важливим є лише те, що він зрадив мене.

— Так, звісно, — Рита з полегшенням випускає дим із легень і дивно на мене дивиться. — Провчи його. А хочеш, ми цій Вероніці патли вирвемо?

— Ні, не хочу, — заперечно хитаю головою. — Та й до чого тут вона? Звісно, я ненавиджу Вероніку, але проблема не просто в ній — проблема в ньому.

— Тоді давай йому морду наб'ємо? — Рита сьогодні рясніє ідеями.

— Ти і я? Багато у нас шансів на успіх, — сміюся з підтримки сестри. — Ні, ми нічого такого не робитимемо, я подам завтра на розлучення, а там мені вже буде байдуже на цю парочку.

— Що, отак одразу на розлучення? — сестра завмирає із чашкою кави перед обличчям.

— А що ще в таких випадках робити? Рито, це зрада! Чи ти не знаєш, як це?

— Так, але, Олесько, зрозумій, він оступився, ти справді його змусила. Та й потім, ну розлучишся ти з ним, і що далі? Думаєш, у твої роки ти сильно будеш комусь потрібною?

У мене бутерброд застрягає у горлі від її слів. Дивлюся з надією, що Рита жартує, але, судячи з її обличчя, сестра говорить цілком серйозно.

— Ти зараз пожартувала? — питаю я.

— Олесю, ти зрозумій, це Заремський. З ним краще не зв'язуватися, він дуже шанована людина в нашій країні, а в місті тим паче, — задумливо відповідає Рита. — Тут кожен собака знає, чиї вікна стоять у квартирах. Він багатий та успішний, ти збираєшся поділити майно?

— Яке, до біса, майно? Мені нічого від нього не потрібно, нехай сидить у своїй золотій вежі, я хочу втекти від нього і більше ніколи не бачити, — категорично заявляю, але насправді взагалі не уявляю собі цього.

— Ти так зараз легко це говориш. Ти що, більше його не кохаєш?

Цілком логічне питання, а я зовсім не знаю, що на нього відповісти. Я кохаю Андрія до скреготу зубів, але обіцяла собі сьогодні вночі, що як би його не кохала, як би мені не було важко — я піду. Тому що він зрадив мене, мою віру в нього та найстрашніше — він зрадив наш союз, хоч і обіцяв мені ніколи цього не робити.

Мені взагалі здається, що він зраджував мені постійно. Моя підсвідомість підкидає всі випадки, коли чоловік їхав у відрядження надовго, і їздив якраз зі своїми колегами. Хто знає, як давно він втішався у палких поцілунках інших жінок. Сам факт того, що він присягався у вірності одній, а з іншою робив непристойні речі, ставив мене у страшне становище. От хоч вбийте, я не розумію: як так можна? Невже твоє сумління, дурна ти людино, не кольнуло тебе жодного разу?

— Кохаю, — глухо відповідаю я і намагаюся приховати свої сльози. — Але, мабуть, я кохала його недостатньо, якщо він пішов по руках.

— Олесю, про що ти говориш? Він покаявся, він шкодує. Ну, оступився чоловік, що ти як Сніжна королева, сидиш тут і мені розповідаєш про його моральні якості? — Рита виходить з-за столу і стає біля вікна, погасивши при цьому цигарку. — Ти думаєш, якщо подаси на розлучення, у тебе буде шанс зустріти чоловіка абсолютно моногамного? Це марення, всі люди зраджують.