Читати книгу - "Доторк"

Барні кинувся до телефона, але спантеличився, коли побачив, що апарат зник. На його місці був жовтий ярлик, який повідомляв, що телефонна компанія повідомлена про те, що мусить замінити телефон і відправити чек «Нешнал моторз».

— Зараза, — прошепотів Барні.

— Я бачила, що телефон у спальні не забрали. Можеш, напевно, подзвонити звідти. Цей же просто додатковий. Кому дзвонитимеш?

— Одному знайомому з університету. Ед Маршак, розумний молодий адвокат, якому, думаю, можна довіряти, він не боятиметься йти проти «Нешнал моторз». Що більше про це думаю, то більше впевнений, що ми мусимо піти в суд тепер, щоб захистити себе в майбутньому.

***

Через дві ночі Барні зірвався з ліжка й побіг блювати у ванну. Карен симптоми вдарили сильніше до середини тижня. Головні болі, слабкість і нудота. Барні, здавалося, кращає після перших чотирьох днів, а їй, навпаки, гіршало. Були й інші розбіжності. На відміну від Барні, в неї більше не було опіків. Поки він мучився від безсоння, вона весь час хотіла спати, не витримувала запаху кави й сигарет, інколи ловила себе на тому, що клює носом над чашкою чаю чи кави або дрімає перед телевізором. Карен не давали спокою нічні жахіття, наче вона вагітна, і це були симптоми, через які проходить більшість жінок при надії, періодична юнацька фантазія, яку вона розігрувала з маленькою подушкою під нічною сорочкою, уявляла, як батьки прийдуть і будуть шоковані, коли побачать її такою.

Її розривало між зневагою до Барні й спочуттям. Але кого ще їй звинувачувати? Не науку ж чи прогрес. Не «Нешнал моторз». Хоча Барні з Едом Маршаком готувалися з ними судитися, компанія надто безлика, щоб її звинувачувати. Постійно, коли Карен пригадувала, що то Барні приніс цю заразу в їхній будинок і на її тіло, вона ненавиділа його за це.

Це постійно нервувало Карен. До інциденту вони сварилися й гризлися, як і інші пари, але тепер, коли на сварки більше не було енергії, залишалося тільки ридати, кидатися речами й блювати. Невже вона завжди була такою слабкою ганчір’яною лялькою, що смикається від кожної зміни настрою й спить увесь час, коли не хоче стикатися з тим, що відбувається всередині й навколо неї? Карен невиразно пригадала, що, коли була маленькою дівчинкою, батьки привели її до лікаря, бо вона надто багато спала.

Дні минали похмуро й одноманітно. Із самого ранку очікуючи ночі, Карен ніби бачила перед собою безкінечний пляж білого піску аж до моря; кожен крок, що наближав до ночі, був важким і виснажливим, в очі потрапляв пісок. Проте як тільки починала вирувати ніч і вона могла озирнутися, пляж виявлявся тонкою стрічкою білого — кілька футів, не більше, і вона могла просто простягнути руку назад і торкнутися світанку. День тривав півдесятка кроків, а між ранком і морем не було нічого.

Лише раз — чи то був сон? — пляж посмугували чорні водорості, які м’яко проникали між пальці, поки попереду піски здавалися голими. Але коли Карен дійшла туди, там виявилося багато водоростей, і більшість якимсь чином опинилися в неї на плечах. Вона підносила руки до голови занурювала їх у буру водорість, яку швидко обпалювало сонце. Тієї ночі вона намагалася втопитись уві сні, але сітка її чорного волосся хапала й несла її до ранку.

Карен прокидалася на подушці в ліжку, кричала, кидалася від одного дзеркала до іншого, доки нарешті різко не спам’ятовувалася й не змушувала себе стати перед дзеркалом на повен зріст і сміливо стяти решту пасем волосся зі скальпа. Коли вона стала повністю лиса, то скинула нічну сорочку з плечей і стояла перед дзеркалом, розкинувши руки, наче роздягнутий манекен. Вона на вітрині, люди проходять повз, жінкам незручно від власного рожевого й безволосого відображення. Чоловіки дивляться на її ноги, стегна, живіт, груди, обличчя, здригаються від корони ран і помережаної синіми венами плоті в неї на голові. Рани вже давно чухалися, але її стримував страх видерти волосся. Тепер Карен розчухала струпи, і кров полилася їй по обличчю й шиї.

Барні був нажаханий, коли увійшов у спальню й побачив, як вона отак стоїть.

— Господи, що відбувається? Що сталося? Чому ти мене не покликала?

— Виліпи мене тепер, любий. Піднесення скривавленої лисої Венери з радіоактивного моря.

— Опануй себе. Ти знала, що так буде. Вони нас попередили, що це тимчасово. — Барні вхопив покривало з ліжка й накрив їй плечі.

— Ти помиляєшся, — розсміялася Карен. — Я не твоя Венера з глини. Ти що, не можеш відрізнити статую від моделі? Ось, дивись, як вона кривавить, коли я дряпаю…

— Припини! — Барні вхопив її за руку, щоб зупинити. — Прошу, не треба. — Він тримав її, притискаючи руки до тіла, пригорнув міцніше. — Я не можу дивитися на тебе таку. Знаю, ти мене звинувачуєш у тому, що сталося, і я сам себе бозна-скільки разів кляв за це. Але ми можемо вижити. Якщо триматимемося й не дозволятимемо, щоб це нас подолало.

Карен бачила, як його очі наповнюються сльозами, і знала, що йому боляче на неї дивитися в такому стані. Було дивне відчуття, коли він так міцно тримав її, але вона усвідомила, що ці обійми для того, щоб вона себе не скривдила, вони як гамівна сорочка, а не обійми кохання. Вона не опиралася, коли Барні ніжно підняв її й поклав на ліжко. Він дістав із шухляди чистий рушник і витер кров їй з обличчя й плечей.

— Рани загояться за кілька тижнів, — сказав він, — волосся відросте за якихось півроку. Будеш красива, як ніколи. Я знаю, як ти завжди любила й цінувала своє волосся, але воно ще повернеться. А поки що можемо купити тобі перуку.

— Не носитиму я перуки.

— Чому ні? Багато жінок мають проблеми з волоссям, вони носять перуки, ніхто й не здогадується. Я сам про все подбаю.

— Ти намагаєшся мене змінити! — закричала вона. — Я бачила, що ти зробив зі мною на тій скульптурі внизу. Бачила, що ти зробив з моїми очима. Ти переробляєш мене на