Читати книгу - "На краю ненависті, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Яне, познайомся! Це наш новий фотограф! - радісно заявила Валерія Романівна, мало зважаючи на те, як сильно нахмурився її бос.
- Та невже? - Ян повільно наблизився й оглянув мене таким поглядом, наче я зробила йому щось дійсно погане. Хоча, якщо поглянути на його розбиту губу… напевно, так і є. - Я не хочу, щоб ця дівка у нас працювала!
- Що?! Але чому? - Валерія миттєво перестала усміхатися. Схоже, для неї стала шоком така категорична відмова боса. А для мене ні. Чогось подібного варто було чекати. - Яне, ти хоча б знаєш, хто ця дівчина?!
- Не знаю і знати не хочу! Я все сказав! - випалив роздратовано і, розвернувшись, пішов геть.
Я ж лише усміхнулася йому в спину, абсолютно не розчарована. Знайти роботу для мене не проблема, тому тут усе спокійно. Тільки от всередині з’явився маленький промінчик надії, що Ян змінить своєю думку. Мені здалося, що працювати у його компанії було б доволі весело. Так я пізнаю його краще і зможу зрозуміти наміри щодо сестри.
- Аміно, пробачте, будь ласка, - Валерії явно незручно, а мені цю жінку навіть шкода. - Я впевнена, що сталося якесь непорозуміння. Мені треба поговорити з Яном. Прошу, не сприймайте його слова занадто близько.
- Не хвилюйтесь. Я чекатиму вашого дзвінка, - мило усміхаюся і, прихопивши фотоапарат, прямую до виходу.
Опинившись на вулиці, вдихаю свіже повітря, але чомусь починаю усміхатися. Чергова зустріч із Золотовим схожа на насмішку долі. Серед величезної кількості редакцій я потрапила саме сюди, де працює і заправляє усім саме він.
Розумію, що залишатися тут не варіант, тому збираюся поїхати кудись пофотографувати, тільки от моїм планам заважає доволі знайома особа.
Ян з’ являється несподівано й, схопивши мене за руку, тягне за собою вбік, подалі від зацікавлених поглядів. Не надто приємно притискає своїм тілом до стіни та дивиться просто в очі. Цікаво, що йому знову від мене треба?
- Зізнавайся! Ти навмисне заявилася у мою компанію? – сичить крізь зуби.
- Ти серйозно зараз? - фиркаю. - Золотов, твоя корона явно тисне на мозок. Я не знала, що ця редакція твоя!
- І чому я зовсім тобі не вірю? - його очі горять блакитним полум'ям і здається, що зараз від мене залишиться лише попіл. - Ти не будеш тут працювати, крихітко! Я цього не дозволю!
- І як твоя редакція вирулить без фотографа? – переможно усміхаюся, дивлячись йому в очі. - Готовий підставити під удар свою команду, лиш би мене провчити? Дуже по-діловому, Золотов.
Бачу, що своїми словами потрапила в ціль, адже Ян смикається поряд зі мною. Цікаво, що тепер він скаже?
- Ти настільки самовпевнена? Думаєш, що робота в моїй редакції тобі під силу? - він усміхається кутиками губ і, схоже, намагається вивести мене на «слабо». Ну що ж, Золотов, пограємо.
- Думаю, що так. Ти ж не бачив мене в дії. Як можеш судити? - хмикаю і чомусь торкаюся поглядом його розбитої губи. Кров підсохла, але видовище однаково не надто приємне. Чорт! Я ще ніколи так часто не використовувала свою силу. А з цим чоловіком усе якось неправильно з самого початку.
- Тут я з тобою погоджуся, - несподівано заявляє. - Можеш залишатися. Я впевнений, що твої фото будуть провальні.
Ян відпускає мене та відступає на крок. Я ж продовжую стояти перед ним, все ще не до кінця вірячи тому, що почула.
- Скоро ти забереш свої слова назад, Золотов, - широко усміхаюся й, оминувши його, прямую до входу.
Здоровий глузд вкотре кричить, що варто розвернутися і тікати з цього місця, не озираючись. Та куди йому боротися з гордістю, котру зачепив цей ідіот. І знову я наступаю на ті ж граблі.
- Аміна? - здивовано питає Валерія, коли бачить мене у залі. Вона якраз розмовляє про щось з моделями, котрі, схоже, прийшли на зйомку. - Чому ти тут?
- У неї випробувальний термін, - голос за спиною уже став моїм персональним кошмаром. Золотов зупиняється поряд, і його самовпевненість просто збиває мене з ніг. - От зараз і перевіримо рівень її вмінь.
Стриматись не виходить і голосне фиркання відлунням проноситься залом. Деякі дівчата усміхаються, а інші просто не розуміють, що тут відбувається.
- Ну… Добре, - відповідає Валерія і намагається швидко ввести мене в курс справ. Виявляється, що сьогоднішня фотосесія має торкатися лише ніжок моделей. Фото гарного літнього взуття для провідної статті.
В принципі, нічого важкого, тільки я зовсім не впевнена, що Золотов оцінить мої старання. Хоча, я ж працюю не для його похвали. За час роботи за кордоном звикла слухати критику.
Коли перша модель вийшла на майданчик, я одразу зробила кілька пробних фото. Як і думала, проблема була у світлі та декораціях загалом.
- Валеріє, можна вас попросити дещо змінити тут? - працювати під прямим поглядом Золотова зовсім не хотілося, тільки він, схоже, нікуди не збирався. Розмістився у кріслі, яке не зрозуміло звідки з’явилося, і, закинувши ногу на ногу, намагався зробити в мені діру.
На щастя, вона погодилася, і працівники швидко змінили налаштування світла й трішки змістили декорації.
За час зйомки, котра зайняла більше години, Ян встиг випити три чашки кави, накричати на когось по телефону, а ще пофліртувати з моделями. Я ж, своєю чергою, намагалася триматися від нього подалі і взагалі в його бік не дивитися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю ненависті, Уляна Пас», після закриття браузера.