Читати книгу - "Холодна ніжність, Уляна Пас"

– Проходь! Я квіти у воду поставлю, – кажу й одразу прямую на кухню. Алекс знімає взуття і йде за мною. І хоча моя квартира доволі світла та простора, але для велетня Алекса – явно замала. 

– Мило тут у тебе. Одна живеш? – питає і наближається. 

– Так, одна, – кажу. Ставлю квіти у вазу з водою і знову усміхаюся. Все-таки вони неймовірно гарні. Алекс стовідсотково вгадав, які квіти я люблю. – Цю квартиру подарував мені хрещений. 

– Отже, тепер я можу навідуватися до тебе в гості, – Алекс торкається пасма мого волосся і накручує собі на палець. Він дуже близько, і мій погляд опускається на його вуста. 

– Можеш, – видихаю. – То ти каву будеш, чи ні? 

– Думаю, що згодом, синичко, – його задоволена усмішка говорить сама за себе. Алекс обхоплює руками мою талію і впевнено вривається до рота язиком. 

Його руки всюди, а своїми хапаюсь за його плечі. Я не планувала заходити так далеко. Думала, що й справді кави поп’ємо. Але якщо все склалося саме так, то я зовсім не проти. 

Переміщуємось у кімнату, не розриваючи поцілунку. Знімаємо одне з одного одяг. Мені все ще трохи ніяково, але бажання значно сильніше за збентеження. 

Цього разу болю практично немає. Алекс вміє і знає, що треба робити, щоб його ім’я було у мене на вустах. Він цілує кожну клітинку мого тіла, а я торкаюсь пальчиками його гарячої шкіри й наче плавлюсь під нею. 

Алекс ловить губами мої крики, коли накриває неймовірне задоволення. Він тримає міцно і дуже швидко й сам приходить до кульмінації. 

– Яка ж ти солодка, синичко, – цілує шию і піднімається з ліжка. Дивлюсь на його гарне тіло і не хочу, щоб він йшов.

– Не залишишся? – питаю обережно, прикрившись ковдрою. 

– Треба в офіс повертатись, – дивиться на мене через плече. Одягає труси й тягнеться за штанами. 

– Ти ж сам говорив, що зовсім не спав, – продовжую. – Можеш відпочити тут. 

Алекс завмирає, а я чекаю на його рішення. Сама не розумію, чому так сильно хочу, щоб він залишився. Мені шкода, що він не відпочиває, і це просто турбота про нього. Нічого більшого. 

Минає кілька секунд, і Алекс приймає рішення. Він повертається до мене під ковдру, а я задоволено усміхаюся. 

– І як тобі відмовити, синичко? – питає, уважно мене розглядаючи.

– Ніяк, – хмикаю. – Спи, ведмедику. Я буду поруч. 

Сама цілую його в губи та кладу голову на плече. Алекс обіймає мене рукою і мовчить. Кілька хвилин слухаю його рівномірне дихання, а тоді піднімаю голову і бачу, що він спить. 

Схоже, таки добряче втомився… 

На відміну від Алекса, я спати не хочу. Обережно вибираюсь із його обіймів та одягаюся. Йду на кухню і готую собі каву. 

Якби тато або хрещений дізналися, що в моєму ліжку спить чоловік, було б мені непереливки. Сподіваюся, що ніхто не надумає з'явитися до мене в гості просто зараз. Якщо ж це станеться, вдам, що мене нема вдома. 

Випиваю каву і розумію, що свого гостя потрібно чимось нагодувати. Оскільки в холодильнику порожньо, вирішую зварити суп. Добре, що свого часу Світлана навчила мене готувати. До ресторанних страв мені ще далеко, але домашня їжа для мене не проблема.  

В момент коли помішую практично готовий суп ложкою, приходить розуміння, що я взагалі роблю. Стає смішно. Це зовсім на мене не схоже. 

– Чим це пахне? – на порозі з’являється Алекс, сонний і дико сексуальний. Він уже встиг одягнутися, отже, збирається піти. 

– Я суп зварила, – кажу і ніяковію. – Будеш?

– Ти? Суп? – від здивування брови Алекса повзуть вгору. – Скільки в тобі прихованих талантів, синичко! 

– А ти думав, – бурчу. – Так будеш їсти, чи ні?

– Буду, звісно! – випалює і наближається до мене. Обіймає зі спини та цілує в шию. 

Алекс мене відпускає, коли несу тарілку до столу. Він сідає і зачерпає ложкою першу порцію. Я ж дивлюсь, як він їсть, і чекаю на вердикт. І чому мені так важливо, щоб йому сподобалось? 

– Дуже смачно, синичко! – усміхається. – Хто б міг подумати, що ти вмієш готувати. 

– Мене навчила дружина хресного, – кажу і вмикаю кавоварку. 

– Чому ти говориш тільки про хресного? – питає. – А з батьками що? 

– Моя мама померла, а в тата нова дружина. На цей момент ми практично не спілкуємося, – кажу стримано. 

– Пробач, – хмуриться. 

– Нічого, – усміхаюсь натягнуто. Ставлю поруч з Алексом чашку з кавою, а сама сідаю навпроти. – У житті по-всякому буває. 

– Це точно. Життя – взагалі непередбачувана штука.

Алекс з'їдає все і каву випиває. Коли настає час прощатися, він хвилин п’ять не випускає мене зі своїх обіймів. Ми цілуємось просто в коридорі, і мені здається, що між нами починають зароджуватися справжні почуття. 

Поки що не знаю, добре це чи погано, але правда полягає у тому, що Алекс дуже сильно мені подобається. 

Коли він йде, я прибираю на кухні і в кімнаті. Є бажання набрати Яра, але мені не доводиться цього робити, тому що він сам з'являється на порозі моєї квартири.