Читати книгу - "Залежні від ненависті, Ксана Рейлі"

Поки Макар фарбував валиком стіни у сірий колір, я виводила олівцем контури синіх геометричних вставок та інколи кидала непомітні погляди на чоловіка. Він виглядав таким звичайним у цих джинсах та футболці, наче і сім років тому. Мій погляд зупинився на його міцних руках з доволі помітними контурами м'язів. Макар завжди був худим, але за цих сім років встиг добряче змужніти. Ангеліна мала рацію, коли казала, що він змінився і став справжнім чоловіком. У нас була доволі велика різниця у віці, тому я завжди бачила у ньому старшого хлопця в порівнянні зі своїми однолітками, але зараз він виділявся не менше.

Його погляд раптом зупинився на мені. Я різко відвернула голову, коли зрозуміла, що він спіймав мене за підгляданнями. Мої щоки, здається, почервоніли. Тихий чоловічий сміх змусив мене насупитися. Не дуже хотілося, щоб він сміявся з мене. Я нібито й не давала приводу. Ігноруючи Макара, я продовжила виводити прямі лінії. Мені навіть це подобалося.

— Ти зголодніла? — спитав чоловік. Коли я повернула голову, то помітила, що він підійшов ближче до мене. — Уже й обід минув.

— Було б непогано щось з'їсти, — відповіла я.

— Зараз замовлю піцу. Мені здається, що це буде найкращий варіант. — Макар уважно подивився на мене. — Ти ж не проти?

— Не проти. Я люблю піцу.

Він кивнув головою, а тоді підійшов до свого телефону, що лежав на столі. Деякий час я спостерігала за ним, а потім повернулася до роботи. Хотілося на себе насварити за те, що я так відверто витріщаюся на нього.

До того часу, коли кур'єр привіз піцу, я якраз закінчила дві стіни. Залишалося ще дві. Можливо, до сьогоднішнього вечора я впораюся з цим, а наступного дня ми зафарбуємо ці фігури синім кольором. Я скривилася, коли помітила чорні сліди від олівця на своїх руках, тому попрямувала до вбиральні, щоб помити руки. Коли повернулася, то побачила, що Макар встиг уже розкласти дві коробки з піцою на столі. Приємний запах змусив пробудити в мені голод. Я підійшла ближче та сперлася до столу ліктями. Ще гаряча піца так і манила мене до себе. Я взяла один шматок та відкусила трішки, а тоді закотила очі від задоволення. Це було так смачно. У нас було лише один стілець, тому я вирішила сісти на стіл. Думала, що Макар вирішить опуститися на крісло, але він чомусь продовжував стояти біля мене.

— Чим ти займався в Канаді? — поцікавилася я, бо ця мовчанка між нами змушувала мене ніяковіти.

— Тим самим, що і тут, — відповів Макар. — У мене там живе дядько, який працює в будівельній компанії. Коли я приїхав туди, то спочатку займався ремонтами. Я ж планував бути там лише декілька місяців, але довелося залишитися. Я закінчив курси по архітектурі та дизайну й влаштувався на роботу в архітектурну компанію, з якою співпрацював мій дядько.

— Зрозуміло. А як так вийшло, що ти став начальником тут?

Я уважно подивилася на Макара, продовжуючи жувати шматок піци. Він повільно опустився на стілець і чомусь задумано відвів погляд до вікна.

— Я працював з племінником твого колишнього начальника, — відповів Макар.

— З родичем Анатолія Івановича? — здивовано перепитала я.

— Так. Коли його забрали у лікарню, то він зателефонував йому з пропозицією очолити компанію. Виявляється, у нього більше нікого не було. У Ігоря вагітна дружина в Канаді, тому він навіть не думав про те, щоб повертатися сюди. Він запропонував мені. Спочатку я хотів відмовитися, бо не було жодного бажання жити тут знову, але потім погодився.

— А чому ти погодився? — поцікавилася я, не відриваючи свого погляду від Макара.

Він глянув на мене так, що у мене мало шматок піци з руки не випав. Я чомусь напружилася, але коли губи хлопця розтягнулися в легкій усмішці, то одразу ж розслабилася.

— Я звик до свого життя в Канаді, а повернення сюди означало зустріч з минулим. Я боявся цього, Мелісо. — Макар легко постукав пальцями по столу. — Але я не шкодую, що повернувся.

— Не шкодуєш? — тихо перепитала я та трохи опустила голову. — Це через Ангеліну? Ну, тобто... Ти радий, що у неї все так склалося?

— Що вона нещаслива? — уточнив він, а я кивнула головою. — Ні, я не радий. Ти можеш думати, що я хочу помсти, але це не так. Мені байдуже на те, як склалося її життя. Вона більше мене не цікавить.

— А я?

Декілька секунд ми мовчки дивилися одне на одного. Я чекала його відповіді, а він, здається, підбирав правильні слова.

— Ти цікавиш, — відповів Макар і раптом підвівся зі свого стільця. — І це лякає мене.

Він попрямував до відра з фарбою, щоб продовжити фарбувати стіни. У мене з'явилося таке відчуття, наче шматок піци застряг десь у горлі. Я не змогла доїсти, тому просто залишила недоїдки в коробці та зістрибнула зі столу. Я підійшла до протилежної від Макара стіни, тримаючи в одній руці олівець, а в іншій — малярну стрічку. Потрібно зробити всі лінії максимально рівними.

— Ти кажеш, що тобі все одно на мою сестру, але для чогось ти таки зустрічався з нею минулого тижня, — голосно сказала я, намагаючись звучати байдуже. — Ще й після того, як я розповіла тобі те все про Артура. І після того, як ти говорив, що захистиш мене.

— У мене не було в планах бачитися з Ангеліною взагалі, — мовив Макар впевненим тоном. — Але, коли я побачив і почув про те, як поводиться її чоловік, то вирішив зустрітися з нею та поговорити. Так, це я запропонував їй зустріч. Між нами є минуле та багато відкритих питань. Нам варто було поговорити. Хочеш знати про що ми говорили?

— Не хочу, — сухо сказала я. — Мене це не цікавить.

— Натомість я маю запитання до тебе, які мене цікавлять. Перше: чому ти стала дизайнером?

— Бо мені так захотілося, — відповіла я, насупившись. — Це не через те, що ти тоді сказав мені, що з мене вийшов би чудовий дизайнер інтер'єру.

— Але все ж ти пам'ятаєш це, — зауважив Макар. — Я таки мав рацію, Мелісо. В тебе справді хороші проєкти.

— Ем, дякую.

Я трохи розгубилася, бо не так часто можна було почути похвалу від начальника. Він зазвичай був скупим на хороші слова.

— Друге: чому ти перестала займатися музикою? — продовжив запитувати Макар.

— Бо не було нікого, хто хотів би мене слухати. В будинку всіх дратувала моя гра, а мені набридло постійно стикатися в домі з тими невдоволеними обличчями матері та сестри. І, чесно кажучи, в той період музика не надто приваблювала мене. З того часу я не займаюся цим.

— З якого саме часу? — уточнив Макар.

Я сильно закусила нижню губу, вагаючись. Якщо розповім йому правду, то він точно зрозуміє, що деякою мірою причетний до цього.

— З тієї миті, коли Ангеліна сказала, що ти знайшов собі іншу в Канаді та не плануєш повертатися, — все ж зізналася я.

— Ну, я повернувся, — тихо пробурмотів Макар.

— Але я не планую повертатися до музики, — прошепотіла я. — Це вже в минулому.

— Можливо, ти ще колись зіграєш мені та заспіваєш. Я б хотів знову це почути.

Я усміхнулася, намагаючись бути зосередженою на роботі. Та мої думки були далеко не тут. Мені навіть захотілося в цей момент торкнутися пальцями клавіш. Я завжди хотіла, щоб мене слухали, але вдома це здавалося неможливим.

— Є ще якісь запитання? — поцікавилася я.

— Останнє, — відповів Макар. — Ти казала, що через мене у тебе не було жодного чоловіка. Що ти мала на увазі?

Моя рука з олівцем завмерла навпроти стіни. Зізнатися йому у своїй дурній закоханості — це було б забагато чесності на сьогодні. Я б хотіла розповісти йому про це особисто, але не тут. Як на мене, цей офіс не місце для таких відвертостей.

— Твій від'їзд зробив мені боляче, — сказала я та оглянулася на Макара. — От і все.

Помітила, що він легко кивнув головою. Раптом чоловік теж оглянувся на мене. Наші погляди зустрілися на протилежних сторонах. Я трохи напружилася, адже те, як пильно він дивився на мене, змушувало хвилюватися.

— У тебе були почуття до мене? — раптом спитав Макар. — Ти була закохана?

Я здивувалася, бо не очікувала, що він напряму спитає про це. Так, я говорила йому раніше, що любила його. Але любити та кохати — це абсолютно різні речі. Я могла б збрехати, та він би точно зрозумів це. Я опустила погляд вниз і похитала головою.

— Це не те місце, де варто говорити про такі речі, — пробурмотіла я та знову підняла погляд на Макара. — Я вже закінчила свою роботу.

— Чудово! Ти можеш бути вільна.

— А ти?

— Мені ще потрібно дофарбувати одну стіну. Ти йди додому.

— Добре.

Я підійшла до стільця та схопила свою куртку. Почала швидко вдягати її, бо чомусь хотілося втекти з цього місця.

— Чекатиму тебе в понеділок, — сказав Макар, коли я прямувала до ліфта. — На одинадцяту.

Я проігнорувала його та ледь не застрибнула в ліфт. Завтра неділя, а це означає, що у мене є один день, щоб нарешті розібратися у своїх почуттях до Макара.

Але цей один вихідний не допоміг мені зовсім. Думала, що зможу остаточно прийняти якісь рішення щодо нас, але не змогла. Я й не знала, чи Макар думає про нас, як про щось більше? Мені здається, що ми уже перетнули ту межу бос-підлегла, коли він поцілував мене у своєму кабінеті. Та й ця напруга між нами починає дратувати.

У понеділок я прийшла раніше, аніж зазвичай. Макар уже фарбував геометричні фігури на стінах синім кольором. Нам довелося тепер уже працювати ближче, адже я займалася тим самим. Мені подобалося це, і я навіть задумалася про те, що хотіла б деякі кімнати у своєму домі фарбувати самостійно. Наприклад, дитячу. Якби у мене був син, то я б зробила її в блакитних та синіх кольорах з величезною акулою на одній зі стін. Не знаю, чому саме акула, але мені здавалося, що це було б чудово. Ця кімната була б схожою на красивий підводний світ.

Ми з Макаром майже не спілкувалися, а повністю займалися фарбуванням. Навіть наш обід пройшов мовчки. Ми всього лише перекинулися декількома словами, а потім знову повернулися до роботи. Нам залишилася лише одна стіна.

Я присіла, щоб зафарбувати бічну сторону ромба, а коли підвелася, то випадково зачепила пензлем з синьою фарбою футболку Макара. Мої очі збільшилися майже вдвічі, коли я зрозуміла, що його футболка була білою.

— Вибач! — швидко сказала я. — Це вийшло ненароком.

— Ненароком? — перепитав він і несподівано тикнув своїм пензлем у мою футболку. — Вибач, це теж було ненароком.

Я вражено відкрила рота, дивлячись на синю пляму на своїй сірій футболці. Це мене чомусь розізлило і я сильно штовхнула Макара в груди. Він навіть не похитнувся, а всього лише засміявся. Мене так сильно роздратував його сміх, що я набрала пензлем фарбу та швидко провела ним лінію на його футболці. Тепер уже настала моя черга сміятися, але мій сміх одразу ж стих, коли Макар раптом різко підняв мене на руки. Я не встигла зреагувати, як опинилася в невагомому положенні. Пензлик з моєї руки випав на підлогу, коли чоловік перекинув мене через плече. Я спробувала бити його ногами, але це не допомагало. Пальці Макара знайшли чутливе місце під ребрами й він почав мене лоскотати. Я зайшлася сміхом, але зі всіх сил пручалася, щоб він зупинився.

— Перестань! — почала просити я, крізь сльози від сміху. — Будь ласка.

Він нарешті перестав мене лоскотати, а я глибоко вдихнула, як це було можливо зробити у такій позі.

— То ти тепер будеш чемною дівчинкою? — спитав Макар і раптом легенько вдарив мене рукою по сідницях.

— Не дочекаєшся, — огризнулася я та заїхала своїм коліном йому в живіт.

Це був дуже слабкий удар, бо лоскоти надто сильно втомили мене. Я нарешті повернулася у вертикальне положення. Навіть не зрозуміла, як Макар посадив мене на стіл. Мої ноги мимовільно розсунулися, дозволяючи йому бути ближче до мене. Його погляд зупинився на моїх очах, а тоді опустився до губ. Серце почало шалено битися в передчутті, а ноги затремтіли.

— До біса все, Мелісо! — Макар охопив моє обличчя своїми руками. — Я хочу поцілувати тебе.

Він так сильно поцілував мене, що якби я не сиділа на столі, то точно б впала. Я поклала свої руки на його спину, обіймаючи, щоб втримати рівновагу. Мої повіки заплющилися, допомагаючи віддатися повністю своїм почуттям. Я притягнула Макара ближче до себе, відповідаючи на поцілунок. Мені подобалося відчувати його губи на своїх. Дивні бажання прокидалися всередині. Це лякало мене, але і страшенно хотілося пізнати їх водночас. Я розімкнула свої губи, дозволяючи йому поглибити поцілунок. Мені хотілося насолодитися ним сповна у цей момент. Кисню бракувало, але я не хотіла зізнаватися у цьому. Його руки опустилися на мою талію, підтримуючи мене. Я вже мало не лежала на столі. Він відірвався від моїх губ, даючи мені можливість глибоко вдихнути свіже повітря. Мої очі закотилися від задоволення, коли я відчула його губи на своїй шиї. Це було так приємно, що не хотілося зупинятися. Користуючись нагодою, я просунула свої руки під його футболку, торкаючись пальцями ніжної та гарячої шкіри. В цю мить я надто сильно потребувала його дотиків. Тож коли його пальці торкнулися шкіри мого живота, тихий стогін вирвався з моїх уст. Він забрав свої руки. І тільки я хотіла запротестувати, як Макар знову поцілував мене у губи. Грубо, пристрасно й так солодко водночас. Не знаю, скільки часу ми цілувалися на цьому столі, але коли я обійняла його, важко дихаючи, то помітила з вікна, що на вулиці вже стемніло.

— Ми витратили багато часу на поцілунки, — прошепотіла я, не стримуючи легкої усмішки. — Уже б закінчили з тим фарбуванням.

— Ти втомилася? — спитав Макар глибоким тоном. — Я можу відпустити тебе додому.

— Не хочу, — заперечила я, міцніше притулившись до чоловічих грудей. — Не відпускай мене. Ніколи.

Я глянула на нього і помітила, що він уважно спостерігає за мною. Макар підняв свою руку та обережно заправив неслухняне пасмо мого волосся мені за вухо.

— Не відпущу, — тихо сказав він і знову поцілував мене.

Мені було байдуже на те, що губи й так уже затерпли та пекли від поцілунків. Я б не змогла його відштовхнути в цей момент. Цей поцілунок був до болю ніжним, а серце, здавалося, розривалося на маленькі шматочки. Ми наче мовчки зізнавалися у тому, що не могли наважитися сказати вголос. Мабуть, я таки досі кохаю його. Тепер уже сильніше, аніж коли-небудь раніше.