Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

Подібні неприємні розмови — це завжди складно. Ми не хочемо нікого образити, тому дозволяємо проблемам і далі визрівати. А потім неминуче відчуваємо обурення, злість або розчарування. Ми сподіваємося, що люди згодом зрозуміють, що означає наше уникання, і змінять власну поведінку самі собою.

Наприклад, у коледжі я зустрічалася з одним хлопцем, але потім втратила почуття до нього. Коли він телефонував, я майже ніколи не брала слухавку, гадаючи, що він, зрештою, усе збагне і більше зі мною не спілкуватиметься. А коли я усе ж таки відповідала, то вдавалася до відмовок на кшталт: «Мушу вчитися й підробляти, тож у мене просто немає часу на побачення» і «У мене купа хатніх справ». Насправді ж він мені просто не подобався.

Декілька тижнів потому терпець мені урвався. Коли той хлопець зателефонував, я сказала: «Я не відчуваю до тебе того, що відчуваєш до мене ти. Я думаю, тобі варто припинити телефонувати мені». І знаєте що? Після цього він більше не телефонував. Я не дратувалася щоразу, як у мене дзеленчав телефон. Той хлопець зміг знайти дівчину, яка справді була зацікавлена у стосунках з ним. Усі були щасливі.

Уникання не було для мене ефективною стратегією. Воно не буде ефективним і для вас. Якнайтактовніше скажіть: «Ні, дякую, у мене не вийде. Мені це не цікаво». Або: «Ні, ти не можеш взяти в мене автівку». Не марнуйте власний час, як і час інших людей, сподіваючись, що вони самі все зрозуміють.

Розрив стосунків передбачає раптове (іноді й без пояснень) припинення будь-якого спілкування з іншою людиною. Але перш ніж розірвати стосунки з кимось, запитайте себе:

1. Ця людина усвідомлювала, що в мене є проблеми з цими стосунками?

2. Я намагався / намагалася встановити особисті кордони?

3. Я захищав / захищала особисті кордони та покладав / покладала на цю людину відповідальність?

Розрив стосунків відбувається, якщо ми вважаємо, що інша людина не може змінитися, не буде дотримуватись меж прийнятного, або ж усе зайшло так далеко, що ми вже не хочемо працювати над цими стосунками. Розрив стосунків може здаватися простим способом позбутися проблем, але нам нікуди не подітися від встановлення меж прийнятного, якщо прагнемо здорових стосунків.

Цей розділ почався з історії Еріки про вигоряння. На одному психологічному семінарі я дізналася про вправу, якою поді­лилася потім зі своїми клієнтами, і багатьом з них вона дуже допомогла. Ця вправа під назвою «Що вже заплановано?» — конструктивний спосіб визначити, що вам необхідно зробити, перш ніж погоджуватися на щось нове.

На окремому аркуші випишіть усі обов’язки, дії та завдання. Категоризуйте їх відповідно до різних ролей у вашому житті. Потім, користуючись схемою нижче, поставте навпроти кожного пункту на аркуші відповідний символ (навпроти деяких пунктів буде більше одного символу).

Після виконання цього завдання запитайте себе:

• Щось у цьому списку вас здивувало?

• Чого не вистачає у цьому списку?

• Що потрібно прибрати зі списку, щоб вивільнити більше часу на те, що викликає задоволення?

У наступному розділі поговоримо про те, чому ми миримося з проблемами з особистими кордонами, чому так важко встановлювати межі прийнятного і як цей процес ускладнюється через вплив дитячих травм та нехтування.

4 Емілі Наґоскі, Амелія Наґоскі. Вигоряння. Стратегія боротьби з виснаженням удома та на роботі / пер. з англ. С. Новікова. Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021.

5 Самосаботаж (псих.) — руйнівна неусвідомлювана поведінка, якою людина шкодить сама собі.

«Ти тепер чоловік у сім’ї», — сказала Джастіну мама, коли його батьки розлучилися. Хлопцю було дванадцять років, коли він раптом відчув власну відповідальність за молодших братів. Джастін сидів з ними після уроків, годував їх вечерею, укладав спати. Він навіть брав малюків із собою, коли гуляв з друзями.

Мами часто не було поряд — як фізично, так і емоційно. Вона або працювала, або потерпала від депресії, яка почалася в неї після розлучення. Батько почав нове життя і зустрічався з жінкою, яка мала власних дітей. Попри те, що Джастін сам ще був дитиною, він почав піклуватися про сім’ю та емоційно підтримувати рідних.

Мати радилася з Джастіном, як краще виховувати його братів. Вона плакала і ділилася з ним переживаннями щодо розлучення. Серед однолітків хлопець вважався «зрілим» для свого віку. Друзі вважали його «мудрим» і часто відкривалися йому.