Читати книгу - "Ліки без рецепту не продаються, Любава Волошин"

-"Як ти це зробила?яти ж казала,що не вмієш?"- вражено дивився на неї Міка.

-" Та я і не вмію."- не менш здивовано відповіла Аліна і рушила за ниткою.

Оминаючи дерево за деревом Аліна вже і не сподівалась дійти до істоти,що кричала. Між деревами замаярів  просвіт і нтка вела туди. Буквально через дві хвилини бігу вона опинилась на просторій лісовій галявині,що густо обросла травою.

Але Аліна нікого не бачила,а нитка зникла так же швидко як і зявилась.

-"Це дуже дурна затія. Давай краще повернемось."- нудне бурмотіння Міка починало їй дошкуляти.

-" То повертайся. Я думала,що ти сміливіший."- відповіла Аліна і почала швидко пересуватись по галявені розшукуючи жертву.

Кінчики вух у друга миттєво стали червоні  і він мовчки слідував за нею

-"Ти просто не розумієш в яку халепу ми можемо потрапити. Якщо сталось щось серйозне і німфи вирішать вмішатись ми можемо вийти крайніми. А я не сильно хотів би з ними зіткнутись."- врешті висказався Міка.

-" Ніхто нікуди не вміщається ".

Я мов видалена розгрібала руками високу траву прокладаючи собі шлях і шукаючи постраждалого.  І нарешті вона його знайшла.

Майже на протилежному краю галявини,розгорнувши траву вона завмерла. В траві лежало закривавлене вовченя. 

Воно ще дихало,однак судячи з стану і рани на боку скоро могло померти.

-" Зроби що-небудь."- на очі їй на вертались сльози і вона благально дивилась на Міка.

-"Я не цілитель."- він дивився з співчуттям на невелике  тільце.

-"Хоча б щось..."- їй не вірилось,що пройшовши такий шлях вона не зможе нічим допомогти цьому вовченяті.

 Міка опустився на коліна і доторкнувся тільця руками від чого воченя ледь чутно заскавчало. Сяйво повільно  окутало тіло вовка зупинило кров і трошки затягнуло велику рану на боку.

-" Я зробив все що міг."- він сумно подивився на мене.

Обережно піднявши вовченя на руки я вже чітко прийняла для себе рішення.

-"Я зроблю все інше." - і вона поспішно рушила додому.

Останній літній день завершувався і сонце вже заходило за верхівки дерев. На вулиці ставало холодніше і починало сутеніти.

Аліна спішила додому міцно притуляючи до себе обмякле пухнасте тіло. Вона не збералась дати вовченяті померти.