Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Ну що, дітки? Скучили? Підйом!

- Та ну тебе, це… поспати, бісові віники, не дають! — сонно пробурмотів Васла і перевернувся на інший бік.

У руках у чарівниці з’явився батіг, яким вона з розмаху вперіщила сонного заекранника.

- Ви що тут, подуріли? Боляче ж! — закричав Васла й остаточно прокинувся. Від його крику прокинулися й інші. Із-за перегородки виглянула Шана. Гірея подивилася на маленький наручний годиник.

- Півгодини на вмивання й сніданок. А потім будуть веселі ігри! Дуже веселі! Ми підемо на полювання! — вона знову подивилася на годинник і повторила: — Півгодини!

- Ну це… якщо без брехні, то мені більше е-е-е… подобається… ну… риболовля.

Гірея так само стрімко вийшла, як і зайшла. Глюки юрмою посунули слідом. Останнім вийшов Оріг, змірявши друзів недобрим поглядом.

- Дістала тітка, слово честі! А цей гад ще й зловтішається, — не стримався Кадим.

Рик кинувся до столу й висипав сіль, намалювавши на ній великий знак питання, одночасно вказавши на відро для сміття, куди вони вчора сховали гумові підошви від кросівок. Схопивши свої підошви, він кинувся до ліжка. Червоним ножичком, який учора дала йому Шана, він надрізав простирадла й різким рухом відірвав нешироку смугу. Потім повторив операцію й попросив друзів зробити те саме. Цими стрічками він щільно примотав підошви до черевиків. Інші робили те ж саме. Ставши на гуму, вони зробилися невидимими й нечутними для Голосу, цього головного шпигуна Гіреї. Потім схопили рушники й добре намочили їх водою, підбігли до грибків, які стояли в кімнаті.

- Готові? — запитав друзів Рик.

- Готові! — відповіли ті.

Мокрі рушники були кинуті на грибки. Почувся глухий удар, згасло світло й запахло смаленим.

- Є, спрацювало!

- А далі що?

- У кімнату до Гіреї!

- Екрани розбиті!

- Потім розберемося! Бігом, поки вона не отямилася!

Друзі вискочили в коридор. Біля дверей нерухомо, немов поламані механічні ляльки, стояли четверо глюків.

- Веселі ігри, кажеш? — голосом, який не віщував нічого хорошого для Гіреї й усієї її свити, проговорив Кадим. — Тоді пограємося!

Він зірвав з найближчого глюка автомат і пояс із гранатами й кинджалом. Те ж саме зробили його друзі.

- Тепер ми на рівних! Ось тепер повеселимося!

Стрічки-доріжки стояли. Миготливе аварійне світло не дуже добре, але все-таки давало змогу бачити дорогу. Швидким кроком друзі вирушили до кабінету Гіреї. Коротке замикання було, мабуть, не дуже серйозним, і хвилин за п’ять світло ввімкнулося, а трохи згодом почали рухатися й стрічки.

- Спасибі Гіреї, береже наші ніжки, — прокоментував цю подію Кадим, стрибаючи на стрічку.

Стрічкою промчали кілька кварталів.

- Усе йде доб… — він не встиг закінчити фразу, як стрічка різко зупинилася. На ногах не утримався ніхто, всі покотилися хто куди, злетівши з доріжки.

- Оце так покаталися, — сказав Кадим, підводячись і потираючи забите плече. Васла тримався за коліно. Шана й Рикпет обійшлися переляком.

Першим отямився Рик.

Стрічка скинула втікачів на якомусь перехресті. Рик, не роздумуючи, повернув праворуч.

- Ти куди? Нам же прямо!

- Ви що, не зрозуміли? Гірея знає, що ми втекли, і зупинила стрічки. Відгадайте з першого разу, де нас чекають зараз?

Це зрозумів навіть тугодум Васла:

- Це… у кабінеті… ну…

- Ось! Тому ми туди й не підемо! — Рик смикнув двері до першої кімнати, і втікачі заскочили туди.

Кімната була така сама, як та, у якій вони жили, тільки без ліжок та обідніх столів. Побачивши в кутку якийсь ящик, Рик сів, відв’язав гумову підошву й почав знімати черевик.

- Ти чого? — не розуміючи, запитала Шана.

- Та ну його… Бігати незручно.

Він перевернув черевик і уважно вивчив підошву.

- Ось! — показав він друзям на незвичайно великі взуттєві цвяхи й велику підківку. — Ось датчики, за допомогою яких Гірея стежить за нами.

Він акуратно поклав черевик на бік, щоб датчики не торкалися підлоги. Тією ж стрічкою він щільно прикрутив гумову підошву просто до ступні. Потім ту ж операцію проробив і з іншим черевиком.

- Будете перевзуватися? — запитав він друзів. Усі погодилися, бо бігати з прив’язаними підошвами було справді незручно. — Обережно з датчиками, не дайте їм торкнутися підлоги.

Рик спробував пробігтися кімнатою. Виходило набагато зручніше. Він тихенько прочинив двері й визирнув у коридор. На його чималий подив, стрічки рухалися!

- Ха! Гірея нас запрошує в гості!

- Тобто? — не зрозуміли друзі.

- Стрічки запустили. Сідайте, діточки, і просто до нас у пащу!

Погляд його раптом зупинився на черевиках, і Рик широко усміхнувся.

- А чому ні? У гості, то в гості!

Друзі здивовано подивилися на свого командира, а Кадим навіть поторкав у нього лоба.

- Ти чого, Рику, вона ж тільки цього й чекає! Нас там схоплять, як цуциків!

- А хто вам сказав, що в гості поїдемо ми?

- Та ти ж…

-Дурниці! У гості поїдуть наші… черевики. Причому дві пари в один бік, а дві пари — в інший! Нехай голову поламають, хто й куди зібрався!

- Ну, Рику! Я б до такого нізащо не додумався! — вражений Васла з усього розмаху тріснув Рика по спині.

Рик зморщився від болю.

- Можна наступного разу свій захват висловлювати ніжніше?

- Приблизно ось так? — запитала всміхнена Шана. Вона підійшла, піднялася навшпиньки й цмокнула Рика в щоку.

- Та ні, уже точно не так, — пробурмотів яскраво-червоний Рик.

РОЗДІЛ 9

А в цей час у штабі Гіреї

А в цей час у штабі Гірея влаштувала грандіозний скандал своїм підлеглим.

- Ти, — репетувала вона на Голос, — мій головний шпигун! Ти маєш грізну зброю: ти невидимий! Ти можеш усе чути і все бачити! Я вклала в тебе найдосконалішу програму! І ти їх загубив! Як це