Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Пані, я н-н-не з-з-знаю… (після короткого замикання Голос став трохи заїкатися, а для перезавантаження часу не було).

- Не сумніваюся! Ти нічого ніколи не знаєш! А ти? — звернулася вона до Оріга. — Я тобі що наказала? Очей з них не спускати! Я обіцяла тобі собачку на погони, а ти?

- Пані, я зробив усе, що мені було наказано, і ранком ви їх застали на місці. Що було далі — не моя провина.

- Що? Ти ще маєш нахабство виправдовуватися? Де вони зараз? Відповідай, я тебе запитую! Де четвірка цих…

Лемент Гіреї перебив тонкий писк пошукової системи. Гірея кинулася до монітора. На сітці екрана сяяли чотири яскраві точки.

- З’явилися, голубчики! Я ж говорила, що нікуди вони не подінуться! Але що це? Вони розділилися! Двоє їдуть сюди, а двоє в протилежний бік! Орігу!

Оріг підбіг до чарівниці.

- Нумо, скажи, може таке бути, щоб твої приятелі розділилися?

Оріг із-за її спини дивився на екран монітора, де чотири світлі точки попарно віддалялися.

- Ну? — вимогливо запитала Гірея. — Чи ти язика проковтнув?

- Я думаю…

- Та ну? І чим же? Невже в тебе з’явилися мізки? Відповідай, могли вони розділитися чи ні?

- Навряд чи, пані. У них за командира Рикпет, а він не стане ділити команду. Мені так здається, — обережно додав він.

Гірея подумала кілька секунд і гаркнула в мікрофон:

- Охорона кабінету й головного коридору, увага! Приготуйтеся! Втікачі рухаються у ваш бік!

У міру того, як світлі точки наближалися до кабінету, нетерпіння чарівниці зростало. Вона вже була готова вискочити в коридор, але тут пролунав мелодійний сигнал мультимедійного зв’язку.

— А щоб тебе! Принесло!

Посередині кімнати з’явився екран з написом «Звертання Великого Процесора». За кілька секунд з’явився й сам Процесор. Як звичайно, він був видний тільки по пояс. Цього разу волосся його, намазане чимось, стирчало великим їжачком, на пов’язці, яка біліла на чолі, великими літерами було написано «Крутість неймовірна». Шкіряний жилет, одягнений на темно-синю сорочку, прикрашала велика червона троянда, уткнута в бічну кишеньку.

- Гіреє! Знову в тебе проблеми! Скільки можна?! У мене в захисних системах усі запобіжники полетіли!

- Перепрошую, Великий Процесоре, але я дуже зайнята…

У Крутості Неймовірної від подиву очі полізли на лоба.

- Гіреє! Ти як зі мною розмовляєш?

- Я не маю часу, я зрозуміло висловилася? — дзвінким від люті голосом сказала чарівниця і щосили ткнула пальцем у клавіатуру. Екран зник. Останнє, що почули присутні, був крик Процесора:

- Чипсете! Негайно…

На цьому розмова Великого Процесора з Гіреєю закінчилася.

Погляд чарівниці зупинився на екрані монітора. Дві світлі точки наближалися до місця зіткнення з охороною. Гірея не витримала й кинулася геть з кімнати. Оріг побіг за нею. За кожною нерівністю стіни стояв глюк, за кожними дверима стояло по десятку озброєних до зубів бітів. Усі чекали появи втікачів. Нарешті вдалині з’явилася темна точка, яка швидко наближалася.

- Вони що, лежать? — здивовано запитав Оріг. — Дуже вже маленькі.

Гірея теж нічого не могла зрозуміти. Нарешті всі побачили: це були лише дві пари черевиків.

- Ах, негідники! Нас обдурили! Назад, у кабінет!

І тільки повернувшись у протилежний бік, Гірея побачила чотири маленькі фігурки, які стрімко наближалися до дверей з іншого кінця коридору. Вона вирвала з рук Оріга автомат і випустила довгу чергу. Одна фігурка впала. Двоє підхопили пораненого під руки й потягли далі. Третя фігурка присіла на коліно й стала вогнем з автомата прикривати відхід друзів. Гірея й Оріг змушені були сховатися за двері. Замість них із кімнат у коридор посипалися глюки, які на автоматний вогонь не звертали ніякої уваги, але було пізно. Утікачі встигли заскочити в кабінет і почали будувати барикаду з усього, що можна було перетягти.

РОЗДІЛ 10

Знайомство з Чипсетом

- Ах, бісові віники, води тут немає! Зараз би хоч літр водички, та на все це господарство! Ох, і весело було б! — Кадим окинув поглядом кабінет Гіреї, обперізаний товстелезними кабелями і заповнений безліччю комп’ютерів. Він знову нахилився над Рикпетом, голова якого лежала на колінах Шани. Рик був непритомний, блідий і змарнілий. Це його поранила Гірея. Куля потрапила в праве плече й пройшла навиліт.

- А цього робити не варто, — пролунав позаду м’який незнайомий голос. Біля дверей кімнатки, у якій був схований особистий грибок Гіреї, стояв незнайомий парубок. Одягнений він був у футболку, легку курточку й спортивні штани навипуск. Весь одяг, крім сліпучо-білих кросівок, був сіро-сталевого кольору.

- Треба думати, те замикання, яке сталося нещодавно, — ваших рук справа, молоді люди?

- Наших, наших… А ви хто, вибачте, будете? — запитав, піднявшись із колін, Кадим. За ним підвівся й Васла, взявши автомат.

- Но-но, — строго сказав парубок, показуючи очима на автомат, — ця штука досить небезпечна: вона, знаєте, може вистрелити й зробити бо-бо.

- Та вже ж, — зухвало відповів Кадим. — Чи нам не знати, — і кивнув на непритомного Рика.

- Що з ним? — запитав незнайомець.

- Гірея… це… як його… поранила з такої ж… ну… іграшки.

Під час усієї розмови Васла дивився на незнайомця недовірливо, не опускаючи автомат, а Шана з німою надією.

Незнайомець ступив уперед.

- Цеє… Як його… Стояти! — неголосно сказав Васла.

- Ви так і не відрекомендувалися, — нагадав незнайомцеві Кадим.

- Ах, так… Вибачте… Мене звуть Чипсет. Я найближчий помічник Великого Процесора.

- А-а-а! Це той дивак з екрана, ну… який у жилетці. Я тут головний… — передражнив він напис, якось прочитаний на спині Великого Процесора.

- Не бачу підстав для сміху, — строго сказав Чипсет, - ваш друг лежить поранений, і ви повинні не веселитися, а думати, як допомогти, і якомога швидше. До речі, Великий Процесор і справді тут головний.

- Головний — то припинив би неподобства цієї дурної тітки, — сказав Кадим, усе ще не опускаючи автомата.

Не припиняючи розмови, Чипсет підійшов до стола й поклав руки на клавіатуру комп’ютера.