Читати книгу - "Бійцівський клуб"

На кухні Тайлер, Альберт, Лен і Джеррі миють і складають посуд, а кухарчук Леслі присмачує часниковим маслом артишоки, начинені креветками й равликами.

— Нам заборонено ходити до тієї частини дому, — каже Тайлер.

Ми заходимо через гараж. Усе, що ми можемо побачити, — це гараж, кухня та їдальня.

Хазяїн заходить за своєю жінкою і бере папірець із її тремтливої руки.

— Усе буде добре, — каже він.

— Як я можу сидіти з цими людьми, — каже пані, — доки не дізнаюся, хто це зробив?

Хазяїн кладе долоню їй на спину, на білу шовкову вечірню сукню, немов дібрану під колір будинку, і пані випростується, розпрямляє плечі й зненацька стихає.

— Це твої гості, — каже він, — а вечеря ця дуже важлива.

Виглядає це справді кумедно: немов черевомовець пробуджує до життя свою ляльку. Пані дивиться на свого чоловіка, а той, легенько підштовхуючи, скеровує її назад, до їдальні. Записка падає на підлогу, і двійчасті кухонні двері — шурх, шурх, — розчахнувшись, змітають її до Тайлерових ніг.

Альберт питає:

— Що там написано?

Лен іде прибирати зі столу рибні страви.

Леслі засовує деко з артишоками назад до пічки й теж цікавиться:

— То що ж там?

Тайлер дивиться просто на Леслі й, навіть не підіймаючи записки, каже:

— «Щонайменше в одному з флаконів твоїх вишуканих парфумів — моя сеча».

Альберт осміхається:

— Ти насцяв у її парфуми?

Ні, каже Тайлер. Просто написав цю записку й залишив її між пляшечками. У неї у ванній на поличці перед дзеркалом стоїть коло сотні пляшечок.

Леслі осміхається:

— То ти не насцяв, еге ж?

— Ні, — каже Тайлер, — але ж вона цього не знає.

Усю решту цієї біло-скляної вечірки в домі попід хмарами Тайлер прибирав зі столу тарелі з холодними артишоками, згодом із холодною телятиною зі смаженими картопляними кульками «пом дюшес», а потім із холодною цвітною капустою по-польськи, що стояли неторкнуті перед господинею дому. Доливати ж вино їй у келих Тайлерові довелося з десяток разів. Пані сиділа на чільному місці за столом і не спускала очей із жінок, що прийшли на учту. Аж раптом, коли зі столу прибрали шербет і мали ось-ось подавати абрикосовий пиріг, місце її спорожніло.

Гості вже розійшлись, офіціанти саме домивали посуд, вантажили порцеляну й переносні морозильники назад у фургон, що належав готелю, коли до кухні зайшов хазяїн і попросив Альберта допомогти йому з дечим важким.

Леслі каже, мабуть, Тайлер перебрав міру.

Тайлер голосно й поквапно розповідає, як убивають китів, щоб виготовити ці парфуми, унція[23] яких коштує дорожче від унції золота, каже Тайлер. А більшість людей ніколи й не бачили кита на власні очі. У Леслі двоє дітей, разом з якими він тулиться в квартирі коло самої автостради, а в хазяйки цього дому на поличці у ванній у пляшечках більше баксів, ніж ми заробляємо за рік.

Повертається Альберт і набирає службу порятунку 911. Прикривши долонею слухавку, він каже, чорт, не треба було Тайлерові писати ту записку.

Тайлер каже:

— То піди й розкажи начальству. Нехай мене звільнять. Я з цією сраною роботою не одружувався.

Усі дивляться собі під ноги.

— Це найліпше, що може з нами всіма статися, — каже Тайлер. — Коли тебе звільняють, ти нарешті припиняєш товкти воду в ступі й робиш щось путнє зі своїм життям.

Альберт каже в слухавку, що потрібна «швидка», і називає адресу. Очікуючи на відповідь, він розказує, що хазяйці геть кепсько. Альберту довелося підіймати її з підлоги. Хазяїн не міг цього зробити, бо пані каже, що то він насцяв у її парфуми. Вона каже, що він хоче довести її до сказу, що задля цього закрутив сьогодні роман із однією з запрошених на вечерю і що вона втомилася, втомилася від усіх цих людей, яких вони називають друзями.

Хазяїн не міг підійняти її, бо пані, яка у своїй білій сукні впала за унітаз, розмахувала надбитою пляшечкою з-під парфумів і кричала, що переріже йому горлянку, якщо той бодай торкнеться її.

Тайлер каже:

— Круто!

І ще від Альберта тхне. Леслі каже:

— Альберте, любчику, від тебе тхне.

З тої ванної неможливо вийти так, щоб від тебе не тхнуло, каже Альберт. Усі пляшечки з парфумами валяються порозбивані на підлозі, ще й в унітазі ціла купа битих пляшечок. Схоже на кригу, каже Альберт, як на тих чудернацьких вечірках у готелі, коли нам доводилося наповнювати пісуари битим льодом. У ванній тхне, а підлога всіяна уламками криги, що не розтане. Коли Альберт допомагає пані, біла сукня якої вся в мокрих жовтих плямах, підвестися, вона замахується розбитою пляшечкою на хазяїна, послизається на розлитих парфумах і битому склі й падає на долоні.

Пані плаче, скрутившись за унітазом. З ран на долонях ллється кров. Ой, пече, скрикує вона.

— Ой, Волтере! Пече! Ой як пече! — скрикує пані.

Парфуми з усіх тих мертвих китів заходять їй у рани й печуть.

Хазяїн знову зводить пані на ноги. Вона тримає руки так, ніби молиться, але не притискає їх одну до одної, і кров тече по долонях, по зап’ястках, по діамантовому браслеті й скрапує з її ліктів.

А хазяїн каже до неї:

— Усе буде добре, Ніно!

— Руки, мої руки, Волтере! — схлипує пані.

— Усе буде добре!

— Хто ж міг мені таке заподіяти? — каже пані. — Хто мене так сильно ненавидить?

Хазяїн каже Альбертові:

— Ти не міг би викликати «швидку»?

Це була перша Тайлерова диверсія у сфері послуг. Тайлер став таким собі терористом, офіціантом-підпільником. Грабіжником мінімальної зарплати. Тайлер робить це віддавна, але, як він каже, гуртом завжди веселіше.

Коли Альберт закінчив свою розповідь, Тайлер усміхається й каже:

— Круто!

А просто зараз, у готелі, в ліфті, зупиненому між кухнею і банкетною залою, я розповідаю Тайлеру, як висякався на рибу під холодцем, приготовану на з’їзд дерматологів, і троє поскаржились мені, що страву пересолено, а один сказав, що риба дуже смачна.

Тайлер струшує прутнем над супницею і каже, що вичавив із себе все до останньої краплини.

Такі штуки легко вдаються з холодними супами, наприклад із вішисуазом, або ж коли кухарі приготують справді свіже ґаспачо. Але з цибулевим супом у невеличких горщечках, що має шкоринку з розтопленого сиру, таке не