Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

Сказати б, що Марта була красунею – так не скажеш. Але, як свідчили всі, хто її знав, коханці, звичайно, – володіла якоюсь «неймовірною жіночою привабливістю». З юних літ, яких у неї мовби й не було, бо одразу ж стала досвідченою, гм-гм, куртизанкою, була меткою та спритною, не гребувала ніякою роботою (хоч щось та було в ній позитивне!) і мала досить веселу вдачу.

Про таких, як вона, кажуть: їй все ніпочім, навіть де її не сій, вона й там вродить. Це й допомагало їй (і навіть порятувало її), коли вона, перехрещена з Марти на Катерину за православним обрядом, стала супругою російського царя.

Освіти не мала, неписьменна, але вміла (природою, вочевидь, була обдарована) так себе подати, що цар-чоловік, за свідченням царевича Олексія, завжди запевняв, що «жена его – умна!»

Вона інколи вгадувала (швидше серцем, аніж розумом, чи таку жіночу інтуїцію мала) його думки й бажання, тож завжди була на висоті. Государ називав її не інакше, як «Катеринушка». І любив її, любив… Що там говорити – до безуму. А втім, це не заважало йому мати коханок на стороні. І не тільки фрейлін. Сама Катеринушка підбирала йому «девок попышнее да порумянее», а чоловік і радий старатись. І вдячний був жоні-імператриці за таку турботу про нього та його сексуальне життя: «Ах-ах, яка розумна моя Катеринушка!..» А щодо жінок, то Петро не був вередливим та перебірливим – хоч дворянка, хоч фрейліна, хоч вулична повія, хоч знатного походження, хоч простолюдинка, йому все одне, аби вона була «попышнее да порумянее», бо для нього головним було не соціальне походження «девки», а його власне бажання і задоволення.

І жіночка його імператриця Катеринушка була такою. Секс, як сьогодні кажуть, для неї, та ще з молодим коханцем, був важливішим за соціальне походження того коханця. З циганом Марком в його таборі – була в біографії російської імператриці і така пригода – навчилася, власне, циган Марко її навчив, що на першому місці задоволення, а вже потім соціальне походження коханця.

Тож будучи імператрицею, мала вдосталь коханців з різних верств та соціальних груп. Правда, вертівся у неї один пунктик: коханці неодмінно мали бути молодшими за неї на 10–15 років, тоді з ними відчувала себе молодою, а швидка переміна коханців робила її життя вельми цікавим. Та й не вважала вона, сімейна жінка, любов на стороні за гріх. Який гріх, коли любов – це… вершина блаженства. Отож, міняючи коханців, зрештою, і набрела на одного молодика-красеня, авантюриста, готового кинутися в будь-яку пригоду, бодай і ризиковану, Вілліма Монса. Це був парубок не лише гарний собою, а й досить освічений, розумний, вельми спритний і до всього ж ще й дотепний. Але дещо забобонний. Носив на пальцях чотири каблучки – золоту, свинцеву, залізну і мідну – вони слугували йому талісманами. Запевняв, що золота каблучка означає любов. Імператриці він читав ще й вірші власного виготовлення, серед яких були жартівливі, грайливі, пустотливі і навіть пікантні – на грані непристойностей, що дуже подобалося імператриці. Особливо й зовсім фривольні чи, як би ми сьогодні сказали, порнографічні.

А його пестощі… О, це було щось! Таких пестощів вона ще не зазнавала – навіть з циганом Марком. І навіть з чоловіком законним.

Залишається додати відому – і тоді, і тепер – істину: чоловік (муж) завжди дізнається останнім, що його ненаглядна наставляє йому роги. Так було і з Петром І.

Вже всі при дворі знали – від прислуги до міністрів та князів, що імператриця на лобі в свого законного вирощує чудові роги, а сам чоловік, тобто цар Петро, ні сном ні духом.

І так тривало кілька років.

Та ось нарешті – нарешті! – дізнався про це і сам вінценосний рогоносець. (Немає такої тайни, яка б хоч колись не стала явною.) Таки дізнався цар-імператор Петро, що його половина кохана наставляє йому – майже відверто – роги… Дізнався, коли отримав анонімний донос (ось-ось він, доказ, що й донос необхідний для роду людського) про злочинні зв’язки імператриці з якимось там молодиком Монсом, котрий на той час при дворі імператора вже навіть займав якийсь там пост – Катеринушка йому виклопотала.

І ось до красунчика Вілліма Монса з’явився тодішній начальник Таємної канцелярії пан Ушаков і оголосив фавориту, що він арештований, забрав у нього шпагу, ключі, запечатав папери і повіз його на допити до імператора – щоби знав, як крутити шури-мури з імператрицею.

Заодно були арештовані й декілька наближених до Катеринушки осіб.

Залишилося свідчення, що Монс, як Петро глянув на нього своїм орлиним поглядом, наче той ховрашок, затіпався і втратив свідомість.

«И он… тотчас во всем признался, так что не нужно было употреблять пытку…»

Слідство в справі коханця імператриці тривало всього тиждень. Але враховуючи пікантність ситуації, участь імператриці в тих шурах-мурах (як у Росії споконвіку кажуть, у блядстві тому), Монса звинуватили лише в хабарництві. Будучи коханцем імператриці, він, ніде правди діти, брав з чиновників мзду, щоб за допомогою Катеринушки вирішити ті чи ті справи… Звинувачення мовби й дрібне (хто не брав при дворі хабарів, починаючи з Петра I – цар брав хоча б від гетьмана Мазепи, тому й на доноси, що йшли на гетьмана, не звертав особливої уваги), але Монса засудили до страти. Та ще й позбавили права на помилування.

Страта відбулася на Троїцькій площі. О десятій ранку туди прибув кортеж із засудженим. Його вели під руки солдати. Він вже не йшов, тож його солдати майже тягли. За ними простував протестантський пастор – Монс був католиком.

І ось учорашній улюбленець долі, чи то пак, імператриці, камергер двору – щоб він міг до неї в покої проникати, Катеринушка виклопотала йому таке придворне звання, – відомий франт і серцеїд, прихильник всього вишуканого – особливо в коханні – ледве-ледве тягнув ноги, власне, його тягли солдати, і був блідий та виснажений, в кожусі-тулупі – на голе тіло. Ось він вже на ешафоті, де стояв здоровенний кат із здоровенною сокирякою