Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Момент напруженої мовчанки, здавалося б, тривав вічність. Лю Сюань насупився, дивлячись на а-Чжаня.

Очі хлопця були сповнені тьмою. А-Сюань не міг помилятися… у той момент від нього відходила сама тьма!

І враз тишу розрізав пронизливий крик Чжан Сяо Вея:

― А-а-а-а-а! А-Чжань! Ти убив їх всіх!!!

А-Сюань моментально накинувся на напарника, притискаючи його до дерева позаду. Враховуючи те, що по своїй статурі Лю Сюань був крупнішим, приперти худого а-Чжаня до дерева не викликало у нього жодних труднощів.

― Нащо ти це зробив?! ― прогорланив а-Сюань, дивлячись у порожні очі а-Чжаня.

Той мовчав, дивлячись чітко йому в очі.

― Для чого?! ― прогарчав Лю Сюань. ― Вони вже були у відключці!

Погляд а-Чжаня виражав змішані емоції. Так, наче він з допомогою погляду намагався проаналізувати логіку поведінки а-Сюаня. А тоді його губи ворухнулись, і він прокричав, відштовхуючи хлопця від себе:

― Гадаєш, цього було б достатньо?!

А-Сюань здивовано зиркнув на нього. А-Чжань, розводячи руками, обійшов хлопця і продовжив:

― Те, що ти потовк їх, ніколи не виб’є з їхніх мізків бажання нападати на мирних людей, що проїжджатимуть цим лісом!

Та а-Сюань усе одно не міг стримати лють. Та і як? На його очах було вбито десятьох людей! Так, вони були розбійниками і хотіли взяти їх в полон, аби потім потребувати викуп… але в першу чергу вони були людьми!

― Ми могли зв’язати їх, завезти на суд і їх посадили б у в’язницю! ― прогарчав а-Сюань.

Однак, хлопець не збирався продовжувати суперечку і, тим більше, підвищувати тон. Він відповів абсолютно спокійно:

― Із нами його величність, ― покосився він в сторону коня, на якому сидів шокований Чжан Сяо Вей. ― Надто ризиковано.

А-Сюань важко зітхнув, не зводячи очей зі співрозмовника. А-Чжань наблизився до нього і, не відводячи погляду, промовив дуже чітко і проникливо:

― Його безпека повинна бути понад усе. Запам’ятай це, якщо хочеш залишитись на цій посаді.

Сказавши це, а-Чжань розвернувся, направляючись до свого коня і на ходу запихаючи кинджал за пояс.

Лю Сюань дивився йому вслід з розгубленим обличчям. «Ось як воно насправді… убивати людей… я повинен робити це, бо я ― особистий охоронець принца, ― хлопець зиркнув на Чжан Сяо Вея. Той сидів на коні, котрий занепокоєно ходив туди-сюди. Виглядав принц, зрештою, нічим не інакше, ніж його кінь. Погляд хлопця здавався вкрай збентеженим, а руки, що тримали вуздечку, нервово перебирали її пальцями. ― Я… я погодився на цю посаду, аби заробити грошей. Аби мама і тато жили краще… я… я повинен постаратись, ― а-Сюань направився до свого коня, дивлячись на закривавлені трупи розбійників. ― Зрештою, ці люди були злочинцями. Вони крали, шантажували й убивали. Їм немає прощення».

І, осідлавши свого коня, Лю Сюань був готовий продовжувати путь. Перш ніж вони рушили, хлопець зловив на собі погляд а-Чжаня. Він безумовно був задоволений…