Читати книгу - "«наречена» свого шефа, Alina Pero"

Ніч була теплою, але сон вперто не приходив.

Я перевернулася на інший бік, втупившись у тьмяне світло нічника.

Гордій спав.

Його дихання було рівним, спокійним, і від цього ставало ще більш образливо — чому йому вдається заснути так легко, а мені ні?

Зітхнувши, я простягнула руку до тумбочки, намацуючи бездротові навушники.

Хоч би трохи музики допомогло…

Але щойно я зачепила їх, один із навушників глухо впав на підлогу.

Я завмерла.

Але було пізно.

— Що ти робиш?

Його голос пролунав тихо, але несподівано, змусивши мене здригнутися.

Я глянула вниз.

Гордій підняв голову, відкинувши руку з-за голови.

Його очі в сутінках світилися м’яким блиском.

— Не можу заснути… — прошепотіла я.

— І що робиш?

— Слухаю музику. Це допомагає.

Гордій простягнув руку, і перш ніж я встигла зреагувати, він забрав один із навушників і вставив собі у вухо.

— Що ти там вибрала?

Я ледь встигла зупинити пісню, що почала грати.

— Дай послухати, — він натиснув "відтворити", і кімнату наповнили перші акорди.

Антитіла - "Лови Момент"

— О, я знаю цю пісню… — він усміхнувся, і тут же почав наспівувати.

Зніми цю мить -
На ній ми такі класні
Життя летить
Екрани старі гаснуть ... 

Я посміхнулася, зачаровано слухаючи.

Він співав тихо, але впевнено, його голос був глибоким.

А потім я несвідомо підхопила слова разом із ним.

Лови момент! -
Ці кадри такі шалені
Це наше місце! 
Це наше небо...

Гордій підвівся, тепер він сидів, дивлячись прямо на мене.

— Ти гарно співаєш, — сказав він з усмішкою.

— Та ну, я просто…

— Просто маєш чудовий голос.

Ми ще кілька секунд дивилися одне на одного.

Тиша була наповнена ніжністю, яку складно було пояснити словами.

— Може, ще одну? — запитав він, нахиляючись ближче.

— Яку?

— Будь-яку, що тобі подобається.

Я відкрила плейлист і ввімкнула наступну пісню.

І ми знову заспівали разом, у тихій кімнаті, в якій залишилися тільки — ми, музика і ніч.