Читати книгу - "Захоплення темного серця, Зоя Кіт"

Зоряна прокинулася від теплого сонячного проміння, яке проникало крізь прозорі штори. Вона потягнулася в ліжку, відчуваючи приємну розслабленість. Сьогодні на неї чекала екскурсія фабрикою Вадима Соболя, і це було щось нове, свіже.

Вона перевернулася на бік і побачила телефон, що лежав на тумбі. Вчора ввечері вона так і не відповіла Максиму. Її серце ледь помітно тьохнуло, коли вона відкрила діалог.

Максим: «Що, втекла з міста? Це не схоже на тебе.»

Зоряна з усмішкою ввела відповідь:

«Любчику, не переживай. Скоро повернусь, але ти скучай, мені приємно»

Вона задоволено усміхнулася і відкинула телефон, навіть не чекаючи відповіді. Сьогодні вона хотіла розслабитися і не думати ні про що зайве.

Ванна кімната зустріла її прохолодною плиткою та ароматом цитрусового гелю для душу. Гаряча вода ковзала шкірою, розслабляючи м’язи. Після душу вона обгорнулася махровим рушником і вийшла до кімнати.

Вона відкрила шафу.

Одеса. Літо. Спека.

Сукні? Ні. Вона не хотіла виглядати так, ніби занадто старається.

Нарешті вибір ліг на лляний костюм — світло-бежеві шорти та вкорочений жилет у тон, що підкреслював талію. Легкий, але елегантний. До нього — коричневі шкіряні сандалі з тонкими ремінцями.

Останній штрих — парфуми з нотками чорного чаю, бергамоту і білого мускусу.

Годинник показував 11:55, коли телефон завібрував.

Вадим: «Я вже біля готелю. Чекаю на тебе.»

Зоряна взяла невеличку плетену сумочку й вийшла з номера, не поспішаючи.



Чорний «Range Rover» уже чекав біля готелю.

Вадим вийшов із машини, спокійний і впевнений, у світлій сорочці з недбало закоченими рукавами.

— Добре виглядаєш, — кинув, відчиняючи перед нею дверцята.Вона сіла в авто й відразу відчула глибокий, насичений аромат.

Чим пахло?

Вадимом — його деревно-пряними парфумами з нотами кедра, шкіри й трохи ладану. Але не тільки ним. У салоні вловлювалися тонкі аромати дорогої кави, яка, певно, стояла в підскляннику, та ледь вловиме деревне тепло оббивки.

— У тебе машина пахне… так, ніби тут сидять лише обрані, — з усмішкою зауважила вона.

Вадим коротко глянув на неї, рушаючи з місця.

— Обрані — не зовсім моє слово. Але я не люблю зайвих людей у своєму просторі.

Зоряна провела пальцем по ременю безпеки, задумливо дивлячись у вікно.

— Тобто ти інтроверт?

— Ні, я стратег.

Вона усміхнулася.

— Це означає, що в тебе на все є план?

— Не зовсім. Є плани і є інтуїція.

— І як часто ти слухаєш інтуїцію?

Вадим мовчав кілька секунд, а потім поглянув на неї з ледь помітною усмішкою.

— Саме зараз я покладаюся на неї.

Зоряна відчула, як її спину обдало гарячою хвилею. Флірт? Чи просто цікавий діалог? Вона не могла сказати напевне.

— А що вона тобі підказує?

— Що наша вечеря буде цікавою.

Вона ледь чутно видихнула.

— О, тобто ти вже спланував моє дозвілля?

— Лише якщо ти не проти.

Вона вдала, що роздумує.

— Ну… Давай подивимось, чи твоя інтуїція тебе не підведе.




Фабрика виявилася значно масштабнішою, ніж очікувала Зоряна. Високі цехи, сучасне обладнання, співробітники, які зосереджено працювали над новими тканинами. Вадим поводився тут, як у своїй стихії — упевнено, але без зверхності.

— Ми використовуємо особливі суміші натуральних волокон із додаванням технологічних ниток. Ось, спробуй, — він подав їй зразок м’якої тканини з ніжною фактурою.

Зоряна провела пальцями по матеріалу.

— Дуже приємна на дотик.

— Вона ще й дихаюча. Ідеальна для преміальних колекцій.

Їм показали різні етапи виробництва — від вибору сировини до фінального оброблення. Зоряна уважно слухала, навіть ставила запитання.

— Ти цікавишся цим чи просто змушений тримати марку? — запитала вона, коли вони зупинилися біля одного з цехів.

— І те, і те. Спочатку змушений, тепер цікаво. А ти?

Вона провела рукою по тканині, що лежала на столі.

— Я виросла серед цього. Мій батько — не просто бізнесмен, для нього текстиль — це цілий світ. Він постачає тканини по всьому світу, знає кожну фабрику, кожного постачальника. Я хочу розбиратися в цьому так само, як він.

Вадим уважно подивився на неї.

— Щоб бути ближче до нього?

— Щоб розуміти його. І щоб він бачив у мені не просто доньку, а людину, яка справді може бути частиною його справи.

Вадим кивнув.

— Рідко зустрінеш когось, хто так ставиться до родинного бізнесу.

— Для мене це більше, ніж бізнес.

Його погляд змінився.

— Тоді, можливо, тобі буде цікаво подивитися на одну з наших нових ліній виробництва.

— Чому б і ні?



— Чим ти зазвичай займаєшся у вільний час? — несподівано запитав Вадим, коли вони вийшли на просторий балкон цеху.

— Хм… Чесно? Робота займає більшу частину часу.

— Не вірю. В кожного є хоча б одне захоплення.

Зоряна загадково посміхнулася.

— Люблю спостерігати за людьми. Це дає розуміння, як влаштований світ.

— Це своєрідне мистецтво, — зауважив він. — І що ти бачиш, коли дивишся на мене?

Вона трохи нахилила голову, оцінюючи його.

— Цікаве питання. Амбітного чоловіка, який звик отримувати своє.

Вадим тихо засміявся.

— Далеко не всі наважуються сказати це вголос.

— Я не боюся бути відвертою.

Він на мить затримав на ній погляд, а потім кивнув.

— Це варте поваги.




Коли екскурсія завершилася, Вадим запропонував:

— То як щодо вечері? Знаю один чудовий ресторан на березі.

Зоряна задумалась лише на секунду.

— Чому б і ні?

Вона вирішила, що зараз саме час відпочити від звичного життя, Максима, Олесі... і просто насолодитися моментом.