Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

У вищій лізі КВК Зеленський зіткнувся з проявами російського шовінізму, який через двадцять років виллється у набагато потворнішій формі під час російського вторгнення в Україну. Як висловилася у нашій розмові про лігу КВК Олена, «до тих, хто не з Москви, завжди ставилися як до холопів».[58] Неофіційна ієрархія відповідала баченню Москви себе як імперської столиці.

— Звісно ж, команди з України стояли в цій ієрархії набагато нижче усіх російських міст. Там могли, скажімо, змиритися з Рязанню, але якийсь Кривий Ріг — то інша річ. Вони його навіть на мапі не бачили. Тож ми постійно мусили доводити свою спроможність.

Неписані правила ліги відображали роль, яку КВК відігравав у російськомовному світі. На руїнах Радянського Союзу він залишався рідкісною культурною інституцією, що й далі пов’язувала Москву з колишніми васальними державами. КВК давав молоді причину залишатися у російській культурній матриці, замість тяжіти до Заходу, до Голлівуду. Ліга мала форпости у кожному куточку колишньої імперії, від Молдови до Таджикистану, і всі вони виступали російською мовою. Навіть команди з країн Балтії — держав, що 1990 і 1991 року першими вийшли з-під московського правління, — брали участь у лізі КВК; її найбільше щорічне збіговисько відбувалося у Латвії, на балтійському узбережжі. Якщо розглядати ці конкурси поблажливим оком, у них можна бачити інструмент російської м’якої сили — приблизно так само американські фільми показують глядачам по всьому світу, як мають виглядати хороші і погані хлопці. Якщо ж відкинути поблажливість, то лігу можна інтерпретувати як програму з культурного колоніалізму за підтримки Кремля. У кожному разі центром тяжіння для КВК завжди була Москва, а ностальгія за Радянським Союзом була наріжним каменем для кожної команди, яка мріяла про перемогу. Команда Зеленського не стала винятком, тим більше, що її найкращий шанс на перемогу на початку 2000-х збігся зі зміною влади в Кремлі. З обранням Володимира Путіна 2000 року російська держава почала послуговуватися символами й ідеалами свого імперського минулого, і це заохочувало людей більше не соромитися Радянського Союзу. Одним із перших кроків Путіна на президентській посаді стала зміна мелодії російського національного гімну назад на радянську.

Що ж до КВК, то Путін був його ревним прихильником. Часто відвідував чемпіонати, любив виходити на сцену й підбадьорювати артистів. Вони ж на подяку зрідка робили його героєм своїх жартів, хоча ніколи — надто гострих. Один з перших — 1999 року, коли Путін ще був прем’єр-міністром, — глузував з різкого зростання його рейтингів після того, як влітку Росія почала бомбардувати Чечню.

— За популярністю він уже перегнав Мікі Мауса, — вигукнув гуморист, — та наближається до Бівіса і Батгеда!

Путін, що сидів у залі поруч з охоронцем, пирхнув і обм’якнув у кріслі. Менше ніж через рік він чітко дасть зрозуміти, що гостріших жартів на свою адресу не терпітиме. У лютому 2000 року під час його першої президентської кампанії сатиричне телевізійне шоу Куклы — «Ляльки» — зобразило Путіна карликом, чиї злі чари змушують людей бачити у ньому красеня. Деякі з його довірених осіб закликали ув’язнити російських авторів програми. Шоу невдовзі скасували, а телеканал, що транслював «Ляльок», перейшов під контроль державної фірми.

Зеленський жив тоді у Москві та спостерігав за поворотом Росії до авторитаризму з тією ж самою тривогою, що й решта його колег із шоубізнесу, — і, як і решта, адаптувався. Команда «95-й квартал» розуміла — щоб залишитися на вершині, кепкувати з нового російського лідера не варто. Під час одного з номерів 2001 року герой Зеленського звернувся до Путіна як до вершителя «не лише моєї долі, а й долі всієї України»[59]. Через рік у виступі, просоченому ностальгією за Радянським Союзом, учасник команди Зеленського сказав, що Путін «виявився порядним чоловіком»[60]. Проте у ранніх гуморесках Зеленського такі прямі згадки російського президента були рідкістю. Частіше він жартував про складні взаємини між Україною та Росією, як-от у його найвідомішому номері 2001 року, показаному під час українського чемпіонату КВК.

У номері під назвою «Людина, народжена в танці» Зеленський зіграв росіянина, який розповідає українцю про своє життя, при цьому не може перестати танцювати. Сюжет примітивний, гумор підлітковий. Зеленський хапає себе за промежину, як Майкл Джексон, і копіює рухи клоуна Біпа з номера про міма в коробці. Під кінець росіянин з українцем по черзі трахають одне одного ззаду.

— Україна завжди підставляє Росію, — проголошує Зеленський. — А Росія завжди підставляє Україну.

Сіль жарту геть не відповідала тій сатирі, якої потребувала і на яку заслуговувала путінська Росія. Проте як зразок буфонади цей номер незабутній, навіть блискучий. Рухи Зеленського, одягнутого у тісні шкіряні штани, його вихляння та колінця куди сильніше за його слова заражають глядачів якимись нестримними веселощами. Найпринадніше у цій сценці — він, усмішка на його обличчі, очевидна насолода, яку Зеленський отримує від кожної секунди на сцені. Журі це вподобало, і того вечора на очах у багатомільйонної телевізійної авдиторії команда Зеленського стала беззаперечним чемпіоном ліги у рідній Україні. Однак на найбільших сценах Москви перемога й надалі вислизала їм з рук.

РОЗДІЛ 4. ПАН ЗЕЛЕНИЙ

У головних лігах КВК Зеленський протримався недовго. Після участі та програшу в міжнародних конкурсах три роки поспіль він 2003 року забрав свою команду і поїхав з Москви. Усі учасники команди погоджуються, що обставини від’їзду були аж ніяк не приязними, хоча й пам’ятають їх дещо по-різному. Один з учасників сказав мені, що останньою краплею у відносинах з московською лігою КВК стало антисемітське висловлювання. Під час репетиції російський продюсер зі сцени голосно запитав про Зеленського:

— Де той малий жид?

За версією ж Зеленського, керівництво у Москві запропонувало йому роботу продюсера та автора на російському телебаченні. Це вимагало б від нього розпуску команди й відправки інших учасників назад в Україну. Він відмовився, і всі повернулися додому разом[61].

У свої двадцять із лишком вони вже були успішними шоуменами й зірками, відомими по всій Україні. Проте батькам Зеленського й досі було важко прийняти те, що син будуватиме кар’єру в комедії.

— Без сумніву, — через роки казав батько, — ми йому радили інше і думали, що захоплення КВК тимчасове, що син зміниться, обере професію. Як-не-як, він правник. Закінчив наш інститут[62].

Дійсно, виступаючи у КВК, Зеленський паралельно завершив навчання і здобув диплом юриста. Утім, не збирався вести юридичну практику. Вона була йому нудною. Після повернення до Кривого Рогу Зеленський з друзями влаштували